63.1

– Порожня руна нам не потрібна? –   квапливо  запитала вона,  аби відвернути свою, його увагу.

– Ні! Порожня руна зав'язана на тобі. А кулон допоможе спрямувати силу туди, куди потрібно.

– Ти впевнений? – Таїс  якось  болісно поморщилася, – Знаєш, я взагалі не розумію, як він з’явився, цей кулон. Хіба я могла ось так запросто витягнути його зі свого сну?

– Скоріше за все, то був не сон, а провал у часі... Давай швидше довершимо те, що потрібно.

– І що  маю робити?  

–  Я тут учора знову порився в бібліотеці і дещо знайшов у наших книгах. Не про тебе, конкретно, але ось про такі магічні предмети, –  Аівір простягнув їй кулон, – Виявляється, ельфи багато чого  втратили, забули.  Бо ті знання були їм не потрібні. Так ось… Спробуй використати камінь як дзеркало, відбий у ньому свою пам'ять – місця, кольори, обличчя…

– Я зрозуміла! Потрібно побачити місце, куди хочеш потрапити і перенести його з кулона назовні.

– Тоді  уперед!

Таїс піднесла кулон до самих очей і, спрямувавши погляд у  мерехтливі   глибини, уявила в усіх подробицях Дінчину квартиру,   де  була сотні разів. 

А щоб Діна потрапила саме в той час, а не років на десять назад, Таїс дуже чітко викликала в пам'яті шубку, яку подруга купила за кілька днів до всіх тих подій. Шубка висіла в шафі, і навіть цінник з неї поки що не був зрізаний…

Над водою, немов млинове колесо, закрутилася енергетична спіраль.  

Пахнуло морозним повітрям.  Із темного зіву вилетів сніговий пил і розсипався  по зеленій траві.

У Таїс страшенно  забилося серце. Вона всім тілом відчула близькість дому   і  затремтіла наче у лихоманці.

До смерті захотілося побачити батьків, свою кімнату з фотографіями на дзеркалі, парк за вікном, свій затишний стіл з комп'ютером. 

Таїс завмерла, обличчя її побіліло, у ніздрі бив аромат снігового вечора –  аромат її світу...

Аівір  миттєво зчитав  настрій дівчини. І  злякався.  

Якщо Таїс зробить крок за край, то назад її вже ніхто, скоріше за все,  не дістане. Порожня руна розколота, і з'єднати її  зможе  лише той, хто створив.

Аівір підкинув сплячу Діну в повітря, жбурнув  прямісінько в темну безодню переходу  і сказав: 

– Кінець! Твоя подруга  вдома!  

Таїс підняла голову. Очі її сяяли, губи тремтіли.

– Послухай! – крикнула  вона, – Я повернуся разом із Дінкою. Мені тут нічого робити. Я тут все одно – чужа! Чужа! Нехай я буду все пам'ятати і страждати, але це краще, ніж... ніж...

Вона не договорила і кинулася до порталу. 

Але Аівір  перехопив  її, стиснув  у обіймах.

–  Пусти! – Таїс рвалася з його рук.

– Ні! Ти чужа там, а не тут! Ти більше не зможеш жити серед людей. Тому нікуди не підеш!  Заспокойся, дівчинко моя…  – він притискав її голову до своїх грудей, але Таїс рвалася, била його куди попало, руками, колінами.

– Заспокойся! – шепотів Аівір, – Я все одно не пущу... Нікуди не пущу...

– Вб'ю тебе! Вб'ю!  – завивала Таїс. 

Портал над водою тьмянів,  закривався…

Діна здригнулася, почувши звук ключів,  які  впали  на підлогу, і провела долонею по обличчю.  Що з нею?

Вона здивовано обернулася навкруги.  Нічого такого. Сніг іде, морозно... Собаки гавкають із парку, у світлі ліхтарів граються діти, ліплять снігові фігурки. Звичайний вечір, звичайне життя...

Діна нахилилася, підібрала ключі, сумочку, яка теж чомусь опинилася на полу,   і відчинила  двері під'їзду.

Так, після зникнення Таїс вона стала нервовою, розсіяною. Але, чорт забирай, чому їй здається, що вона знає,  куди поділась подруга?  Знає, що вона жива і в безпеці?  Маячня  якась, чесне слово! 

Начебто і снів ніяких не бачила... 

Чи бачила? Щось неясне, дуже далеке  немов тінь від хмари, пронеслася  по її пам’яті  і зникло назавжди. 

– Я занадто багато  нервуюся  останнім часом, –  напруженно пробурмотіла Діна, – Так, Тайка зникла, і що ж тепер? Здохнути від туги? Адже життя продовжується. А в мене завтра прослуховування...

Вона знизала плечима, увійшла в під'їзд і зачинила за собою двері.