Глава 63 Зворотний портал

– Хто тобі наказав привести сюди Таїс? – запитав Аівір, намагаючись пом'якшити свій, осиплий від люті голос.

– Ф-Флоя... трольдиха...  волохата  гадина... вона погрожувала, змусила, сказала –  вб'є... – схлипувала й підвивала Діна.

– Справді?

– Вона!

– Це все?

–  Ні! Обіцяла, що… той… не пам'ятаю… виконає… бажання… 

– Флоя? – здивовано пробурмотіла Таїс, усе ще стукаючи зубами від пережитого переляку, –  Але навіщо їй це? 

–  Можливості, нагорода, хто знає, що їй пообіцяли! – знизав плечима Аівір, – Та її, найімовірніше, вже немає в палаці... Трольди, за потреби,  вміють дуже швидко переміщатися. А тепер –  ніж!

І тільки тут Таїс зрозуміла, що досі стискає в руках  скривавлений ніж. 

Аівір  мовив  щось  по-ельфійські.

Діна перестала схлипувати і затихла, повалившись на траву.

– Не хочу при ній… 

Він дістав із кишені  шматок світлої тканини і витер кров із леза.  

– Це нам знадобиться.

– Він же не здох? –  запитала Таїс.

– Ні, на жаль.

– І що тепер?  

– Тепер він  сюди довго не сунеться.  Поранений і принижений... А ось із цією, –  Аівір вказав на Діну носком чобота, – доведеться щось вирішувати. Навряд чи  її примусили.  Або  вмовили  отак, з нічого.  Скоріш за все,  Флоя відчула  намір, розпізнала якийсь знак. Твоя подруга  була готова зрадити. І цим скористалися.

– Ймовірно! Але я  не хочу, не можу заподіяти їй щось погане, –  Таїс запнулася, – і тобі не дозволю.

– То нехай живе собі!  Тільки її або ельфам доведеться віддати, або...

– Що?

–  Викинути до людей... Негайно, поки ніхто не дізнався, що тут сталося.   

– Навіщо вона так вчинила? – з болем запитала Таїс, дивлячись на подругу,  яка  скорчилася на траві, – Я ж їй вірила беззастережно. Ми ж із самого дитинства дружимо.

– На звичайних людей магія діє непередбачувано. Спокуса. Погрози теж були, напевно. Але повторюю,  без доброї волі ніхто б її не змусив стати зрадницею. Вона могла зізнатися. Тобі, або кому завгодно. І нічого б із нею не сталося. Тож забудь... 

Таїс зітхнула.

– Та я  вже намагалася відкрити портал. Начебто у світ людей, але... загалом, не зовсім впевнена.

– Зате я   впевнений. Вдвох відкриємо, – сказав Аівір, – тільки знадобиться кулон.

– Він  тут, зі мною, – Таїс торкнулася пальцями талії  і  запитала про те, що не давало їй спокою: –  Але  як ти здогадався, що мені допомога потрібна?

– Відчув.  – він ледь усміхнувся одними куточками губ, – Я відчуваю, що з тобою відбувається... Наприклад, учора вночі ти шукала розради. Тільки не там, де потрібно.  Краще б до мене прийшла. Або покликала. Я б сам прийшов.

Не дивно, що  у цьому їхні думки совпали.

– Щодо твоєї пропозиції, – Таїс  зашарілася, –  я думаю... 

– Після   обговоримо!  Зараз  – портал.

Аівір прислухався. 

Ліс мовчав. Навіть вода завмерла, і хвилі не билися в берег. І очерет не шелестів. Немов увесь світ несподівано завмер в очікуванні чогось грандіозного...

– Кулон! – тихо промовив Аівір.

Таїс сунула руку під одяг, щоб зняти кулон. Але той, як навмисне, не захотів розстібатися. Таїс розсерджено почала смикати замочок.

–  Зачекай! –  сказав Аівір, – дозволь мені.

Таїс зніяковіла, почервоніла ще сильніше, але не стала заперечувати.

Аівір опустився на одне коліно і швидко, не зробивши жодного зайвого руху, жодного марного дотику, розстебнув кулон. 

Його пальці   торкалися її шкіри, і Таїс хотіла, щоб це  якнайдовше не закінчувалося.