62.1

Вона вже обдумала свої подальші дії. 

Те, що Таїс вкрали, ельфи зрозуміють швидко. 

Точніше, Діна  сама відразу ж побіжить з  несамовитими криками до вогнів і голосів – почне  репетувати, битися в істериці, звинувачувати  себе в тому, що трапилося, плакати, просити вибачення... 

Загалом, яка різниця, як поводитися!  Ніхто не здогадається, що це  сама вона  штовхнула  подругу у пастку.

Флоя заткне пельку  і пискнути не посміє, інакше видасть себе. Їй тоді голову  відкрутять  за зраду! 

А  якщо, усе ж таки, здогадаються?   

Та нічого!  Завжди можна сказати, що її залякали, катували. Погрозами і страхом змусили скоїти таке ось мимовільне злодіяння. Мимовільне, бо Діна  ж ні сном, ні духом... Їй просто наказали привести Таїс на галявину, а що там далі... 

Серед густих дерев промайнула перша зірка:  зелена, з гострими кришталевими лучами.

Густа тінь  кралася  лісом, хоча вгорі, в небі все ще тліла малинова зоря.

Діна затремтіла і підібралася, відчуваючи всю важливість моменту. Недалеко вже...

–  Ну і де  той берег? –  озираючись, запитала Таїс, – Тут  лише кущі і  зарості.

–  Он  там невеличкий спуск.  Бачиш? –  Діна повела її майже до самої води.

–  Не вражає, –  скривилася Таїс, –  краще б ми...

Договорити не встигла. Прибережні хвилі злетіли,  закрутилися вихором.

Повітря безшумно розкрилося, і з  розколини   вискочив Роф. 

Таїс і зреагувати не встигла, вона  очманіла від несподіванки,  заклякла на місці.  Роф  миттєво схопив її, скрутив руки.

Тоді Таїс  сіпнулася щосили,  прийшла до тями і  спробувала встромити нігті в його шкіру. 

Кров! Хоча б кілька крапель…

– Навіть не думай, – прогарчав він їй в обличчя, стискаючи так, що ребра затріщали, – я цього разу все передбачив… Не вийде, люба…

І потягнув її в зів порталу.

– Гей, а моя нагорода! – крикнула Діна необережно.

– Отримаєш!

Портал вібрував та іскрився, пульсував важко.  Ще  трохи – і все, він проковтне їх, потягне   вглиб, у свої  пекельні нутрощі...

Таїс упиралася щосили, до болю стискаючи зуби,  і відчайдушно  шукала  спосіб вирватися з зміїних обіймів. 

Розуміла –  втретє вона від Рофа не втече...

Раптом   повз її вухо  пролетів  пронизливий    свист. Немов здалеку, почувся  різкий неприємний звук, наче   тріснула якась  до краю натянута  тканина.

Роф похитнувся незграбно і відразу  розтиснув    свої обійми. 

– Таїсе! Ніж!  

Знайомий голос миттєво вивів дівчину із заціпеніння, і відсахнувшись, вона побачила,  що  у  горлі  головного змія,  якраз під підборіддям,   стричить ніж.

Таїс  знову кинулася вперед, схопилася неслухняними пальцями за рукоять і висмикнула ніж назовні. 

Кров зашипіла, запузирилася. 

Таїс відскочила вбік. 

Роф загарчав немов звір – розкотисто і страшно,  ретирувався    і  повалився  на спину просто у  портал. 

Аівір  кинувся до нього, але не встиг – прохід закрився.

Діна, яка стояла зовсім поруч, притулившись спиною до дерева,  злякано схлипнула,  і сіпнулася, щоб втекти.

Аівір схопив її за шию, жбурнув на мокрий пісок біля води. 

Скажені  хвилі негайно накинулися на зрадницю, почали обертатися навколо горло, заливати обличчя.

Діна хрипіла й булькала, намагаючись звільнитися з водяного полону, ковтнути повітря  і –  не могла.  

– Ні! Не треба,  благаю! –  крикнула Таїс, кидаючись Аівіру на груди, хапаючи його за руки, –  відпусти її! Не вбивай!

Він відступив. І хвиля відхлинула. 

Діна, кашляючи і скиглячи, почала відповзати від кромки води.