Глава 60 Відчайдушний крок

Діна просила вибачення і каялася. 

Навіть поплакала, кажучи, про те, яка вона дурна. Така дурна,  хоч об дорогу бий. Але, це все обстановка винна. Нестабільна обстановка зробила її нервовою і злою.

Таїс пробачила, і мир таким чином  було відновлено.

Знову заводити розмови про світ людей  Таїс не стала. 

Вирішила, що зробить так, як і задумала –  відправить Діну додому сплячою, щоб та нічого  й зрозуміти не встигла. Підло, звісно, тільки по іншому – ніяк.

Таїс  пішла до себе  і спробувала знову  відкрити портал. Була впевнена, що вийде  як треба.

Портал відкрився швидко й легко.

Таїс сунула  туди руку і  негайно  висмикнула назад, відчувши  поштовх  чужої, колючої енергії. 

Схоже,  промазала. Портал веде до людей, але в інший час. Треба  допрацювати. У цьому порожня руна має допомогти – навіть розколота на дві частини, вона своєї сили не втратила. 

Але порожня руна залишилася в Аівіра. Як і всі інші руни. Як і  її власний спокій…

Таїс болісно поморщилася. Зчепила в замок пальці й стиснула до хрускоту, до болю. У  животі знову запульсувало: солодко, млосно, неминуче...

Дико захотілося стрибнути щучкою в мерехтливий вир порталу і згинути невідомо куди, аби подалі від себе, від нього...

Вона  почула за дверима важкі кроки  і махнула рукою, закриваючи прохід. 

Трольдиха Флоя заглянула до неї.  Була дуже привітна, намагалася всіляко догодити,  розповідала про гостей.

– А що за гості? – запитала Таїс.

–  Посли з окраїнних земель, –  широко посміхнулася Флоя, огладжуючи Таїс чіпким поглядом маленьких, без вій очей, – З важливою місією від тамтешньої королеви. Вже звістку від кордону надіслали – завтра  вранці тут будуть. Тому свято готують грандіозне… Тобі треба щось? Ось вода і фрукти, печиво, якщо раптом захочеться. Дуже смачне! 

– Ні,  дякую, – Таїс потикала кулаком у м'яке тіло подушки, – Я спробую поспати. Давно вже не спала нормально...

– Тоді я до твоєї подруги загляну. Може, їй чогось треба! –   і Флоя бадьоро випарувалася з кімнати.

Таїс підійшла до рунного вікна й розсіяно прокреслила  пальцями по його контуру.

Дощ  все ж таки  припустив  ближче до вечора, йшов і досі: дрібний, скупий, бився в скло ліниво  і ритмічно.

Кулон так і залишився цілим – з каменем і ланцюжком. 

Таїс вирішила його не носити, а сховала глибше, щоб він зберіг свою силу. Повертати його Мілеті  вона, звісно, не збиралася. 

Здобутий дар шепотів, що кулон – важливий. Тільки його потрібно ховати  від сторонніх очей. 

Вона протерла долонею скло, запітніле від її дихання. Спати ніби й хотілося, а ніби й ні. 

Думки крутилися наполегливо, чіплялися за спогади. 

Таїс злилася. Гнала геть образ Аівіра, і ледь не силою змушувала себе думати про Елвіла. 

Як таке взагалі може бути?  

Адже того пихатого дурня  вона зненавиділа з першого погляду, а в Елвіла закохалася. Закохалася – це точно...

Їй здалося, що хтось пильно дивиться на неї з далекого кута кімнати. Дивиться просто в потилицю. 

Таїс різко повернулася і напружилася, готова оборонятися від кого завгодно. Але нічого не побачила.

Зітхнула і  пішла  в ліжко. Юркнула під важку, м'яку ковдру, заплющила очі. Задрімала. 

І крізь сон почула, ніби в кімнату хтось зайшов. Але продовжувала лежати, не в силах навіть поворухнутися.

Аівір…

Він нахилився впритул до її обличчя. Усе тіло немов розпеченою хвилею обдало. Він торкнувся губами спершу її обличчя, потім губ.

Ні, це неправильно, такого не повинно бути!

І коли поцілунок став міцнішим, Таїс жалібно  скрикнула, спробувала відштовхнути його.

Потім страшно здригнулася всім тілом і прокинулася, дико озираючись у темряві. 

Порожньо, тихо, спокійно... 

Ані  гуркоту   дощу, ані шереху вітру. Тільки сумний, вологий  відблиск із саду тремтить на підлозі біля ліжка…