Глава 59 Як раніше вже не буде

Як раніше  вже не буде.

Ця  думка наполегливо билася у голові Мілети. Королева розмірковувала про майбутнє і відчувала ниючий біль у серці. 

Надія,  яка ще кілька днів тому  здавалася  такою  чіткою  і ясною,  зараз ставала хисткою і розчинялася без сліду немов  нічний туман під сонячними променями. 

Аівір не стане королем.

Задумане здійснити не вдасться. 

То, може, правильніше залишити все, яким  воно є? Адже життя –  не таке вже й погане! Нехай і таємне, подвійне…  Що з того! Вона Елвіла вже кілька років обманює і спить з ними обома.

Щастя, що Елвіл останнім часом, здається, зовсім втратив до неї інтерес.

Мілета люто витерла сльози, що побігли по холодних щоках.

Ні! Таємницю зберегти не вдасться.  

Навіть, якщо Таїс промовчить, повернеться у свій світ, провалиться в багнюку –  все одно, як раніше вже не буде.

Прикрість, відчуття невизначеності... 

Мілета  несподівано розлютилася на Аівіра за те, що він не став її втішати, не став обнадіювати, а навпаки –  почав відмовляти від необдуманих вчинків. Не напряму звісно, а так, завуальовано. 

То що ж їй робити? Надто далеко все зайшло.  

Вона прислухалася, немов сподіваючись почути в глибинах палацу знайомі кроки.  

Але чула лише слуг, які майже безшумно рухалися коридорами.

Тоді Мілета ривком піднялася і попрямувала до покоїв Елвіла.  

Що раніше вона визначить свою майбутню долю, то легше буде її прийняти.

Розмова виявилася не надто важкою і зовсім не драматичною.

Як і передбачала Мілета, Елвіл здогадувався про те, що в неї хтось є. І навіть те, що цей хтось – його рідний брат, не стало для нього таким вже несподіваним одкровенням.

Він тільки запитав спокійно:

– І як довго?

–  Довго. Чотири роки десь, –  невизначено відповіла Мілета, хоча чудово пам'ятала  і день, і годину, коли вони з Аівіром вперше стали близькими.

– То ви кохаєте одне одного?

– Так, – кивнула Мілета, але голос її від чогось здригнувся. 

– Швидше б дощ пішов, – промовив Елвіл, дивлячись у вікно, – задуха неможлива...

– Ти нічого не скажеш? – вимогливо запитала Мілета.

Безумовно, вона й не очікувала якогось лютого  нападу ревнощів,   але така байдужість її  навіть  образила.

– Ніхто не стане тримати тебе тут силою. Але  Аівір має залишитися...

–  Аівір піде зі мною!

– Куди?

– Я... не знаю, – розгубилася Мілета.

Елвіл повернувся до неї.

– Тоді слухай. Зараз не можна розділяти Дольвен.  Роф скористається тим, що відбувається, і  спробує  повернути це собі на користь.  Тому Аівір залишиться тут.  А  отже, ти теж. Жодних претензій я тобі пред'являти не буду. Зробимо вигляд, що нічого не сталося. Одне прохання: якийсь час утримайтеся від своїх таємних зустрічей.  Ти згодна? Якщо згодна, то можеш іти.

Мілета кивнула і мовчки, очманіло попрямувала до себе.

Утриматися від таємних зустрічей Елвіл попросив також і Аівіра.

Він не став церемонитися і заговорив   про це в присутності Айвела, який теж не особливо здивувався такому розвитку подій.

– Ти не можеш зараз піти з міста.  У нас є справи важливіші за любовні. Давайте спершу з ними розберемося, а потім – з усім іншим.

Аівір байдуже посміхнувся: 

– Я навмисне Таїс сюди притягнув. Знав,  яку саме  магію вона має. Хотів  позбавити тебе сили. Адже ельф без сили королем бути не може... А в мене б і трон залишився, і Мілета… Але все  пішло не так.