58.1

– Я б відмовився від своєї сили. Зараз вона –  наче  тягар на моїй шії. Я повинен зрозуміти, чого вартий без неї. І твоя допомога якраз доречна... Процес цей  нібито зворотній, але часу в мене буде достатньо, щоб розібратися в собі...

Таїс одразу зрозуміла, про що він говорить.  І негайно, мимоволі уявила себе в обіймах Аівіра: поцілунки, дотики, палкі ласки...

Хотіла видати нарочито гучний звук крайньої відрази, але внизу живота запульсувало:  дивно і так незвично-солодко, млосно, неминуче...

Вона  відсахнулася, намагаючись не видати себе тремтінням тіла  або  гучним биттям серця.

– Я не кваплю, – Аівір легенько торкнувся пальцями її губ, – Думай сама. Я добровільно віддам тобі свою силу, а на додаток до неї – ще багато чого… приємного…

– А як же твоя Мілета? –  пробурмотіла Таїс, соромлячись, червоніючи, намагаючись  подолати збудження.

–  Я нічого не можу запропонувати Мілеті. Раніше ми жили надією, вірою в те, що все вийде так, як задумали... А тепер? Тепер –  порожнеча.

–  Ти в її коханні сумніваєшся?

– Ні. Вона буде мене любити. Не знаю, правда, як довго. Сила тягнеться до сили,    а  безпорадності  сила  не виносить. Зараз я можу захистити Мілету,  та  якщо втрачу чари, то їй доведеться боротися самій. Її життя стане нестерпним. Як би вона не пошкодувала тоді про свій вибір. Кохання перестане бути солодкою, небезпечною пригодою, а стане буденністю, обов'язком…

– Знаєш, –  зітхнула Таїс, – у людей усе так само.  Чим  більше в тебе є,  тим    сильніша любов до тебе... А залишишся без нічого –  так і не потрібен нікому. Найчастіше... Звісно, бувають виключення. Але скажи, навіщо  тоді  відмовлятися від сили? Щоб усе втратити?

– Я й так усе втратив.  Не бачу майбутнього. Того, яке планував разом із Мілетою. І скільки ми зуміємо тягнути ці стосунки?  

– А по-моєму, це  –  справжнісінька зрада! – заявила Таїс.

– Нітрохи.  Я роблю свій вибір,   Мілета – свій. Якщо вона побажає піти зі мною, то я прийму її рішення. Відмовляти не буду, тільки поясню, що її  може чекати.

Таїс похитала головою:

– Вона тебе не почує. Закохана жінка  стає сліпою і глухою, а коли прозріває, то починає жаліти... Іноді, вчасно прозріває, іноді – занадто пізно.

–  З власного досвіду судиш? –  поцікавився Аівір.

“Не твоя  дурна справа!”  – хотіла нагрубити Таїс, але передумала і відповіла  спокійно:

–  Ні. Я ніколи нікого не кохала.

Він помовчав задумливо, а потім різко змінив тему: 

–  І ще одне: за подругою своєю наглядай, поки вона тут.

Таїс здригнулася від несподіванки.

–  Це ти до чого зараз сказав?

–  Роф – змій хитрий, він через неї спробує до тебе підібратися.  Утім, через кожного, хто близький до тебе, і ким можна маніпулювати.

– Але як?

– Як завгодно. Обдурити, залякати, зачарувати...

Таїс насупилася. 

Ось він жартує зараз  чи всерйоз говорить? Чи знову хоче затягнути  її в якусь незрозумілу гру?  

Аівір піднявся. 

– Ходімо!

– Куди?

–  До палацу. Я ж не можу тебе тут одну залишити.

І Таїс чомусь підкорилася, слухняно рушила за ним.

Вони йшли поруч і мовчали. 

Ліс дихав важким, задушливим запахом грози, яка все не починалася. Дерева похмуро шепотіли щось нерозбірливе.

А, може, поставити йому умову? Він їй усе про творця рун розповідає, а вона йому – себе віддає. 

Він же першим буде.  І  единим, судячи з усього. Тож ціну можна завищити.

Дивно, але така думка ніякої відрази не викликала.  

Елвіл усе одно  не доступний.  

Він до неї, звісно, добре ставиться, але не більше того. У всякому разі, жодного інтересу з його боку вона не відчуває. І з силою своєю він заради неї не  розстанеться.  

А ось жити, не маючи можливості до когось доторкнутися, когось поцілувати, не маючи можливості відчути пристрасть, поцілунки у відповідь  – просто нестерпно. 

Хіба що до людей повернутися? 

Тільки як там стати щасливою? Якщо її і раніше чоловіки людського світу не цікавили, то тепер – і поготів. 

–  Добре. Подумаю над твоєю пропозицією, –   пообіцяла  Таїс.