Глава 58 Відверта розмова

Звісно  він би почув будь-який шерех, як би тихо до нього не підкрадалися.

І він почув. Кинув погляд через плече. 

Утім, Таїс і не збиралася  ховатися. 

Після  безглуздої сварки з Діною вона просто  вийшла прогулятися лісом.  Аівіра побачила здалеку.

Вагалася, навіть зробила крок у гущавину, але коли він затримався біля поваленого дерева, то  зітхнула і повільно пішла до нього.

Навіщо? І сама не розуміла.  

Можливо тому, що вони якось пов’язані, незалежно від того, хоче вона цього чи ні. До того ж, Аівір знає про неї більше за інших. Знає, але чомусь мовчить... 

–  Тебе випустили з палацу? 

– Та я й не питала нікого, – Таїс смикнула  плечима  і сіла поруч із ним

– Не боїшся гуляти наодинці?

– Ні!  Я добре почуваюся. Сила повернулась... Вся чи ні – не можу сказати,  але її багато.  Тож, якщо Роф захоче до мене сунутися, отримає по своїй зміїній пиці так, що  й ікла  повилітають.

– Він двічі в одну й ту ж багнюку не вступить, – зауважив Аівір.

– Придумає нову гидоту?

– Найімовірніше… То  тобі камінь допоміг відкрити портал?

Таїс дістала кулон і розхитала його в руках.

– І руни також, я думаю. Їхня сила досі в мені. Цікаво, чи вона там назавжди залишиться? Ех, треба було забрати  ті  пусті  камінчики   із  Загубленого підземелля!

– Я забрав.

– То вони у тебе?

– Так.

– Скажеш, якщо на них знову з’являться символи.

– Скажу… Вже  з'явилися.

– Отакої! – розчаровано протянула Таїс.

І вони замовкли.

Повітря, просочене вологою задухою, ставало дедалі густішим. Птахи не співали, немов чекаючи чогось, вітер припав до землі і затих, лише зрідка обережно  шарудів  травою.

– У вас теж перед дощем природа стає  якоюсь дивною, –  нарешті мовила  Таїс, – зовсім як у  нашому світі…

– Твою подругу потрібно повернути додому. І чим швидше, тим краще, – сказав Аівір.

– Але ти ж сам її сюди притягнув! 

–  Даремно притягнув…

–  Егеж! Зрозумів нарешті! То  ти відмовляєшся від усіх своїх забаганок? –  запитала Таїс.

– Майже.

–  І я не повинна  більше  зваблювати  Елвіла?  – запитала знову, але тепер уже глузливо, чудово усвідомлюючи свою владу.

–  Не повинна.

–  Ти так кажеш, бо тепер не зможеш мене примусити?

– Ні, не тому…  Багато  чого  змінилося.

Загриміло спершу вдалині, а потім просто над головою.

Але дощ так і не пішов, хоча хмари клубочилися, здавалося, просто в кронах величезних дубів. 

–  Щодо Діни, то ти  маєш рацію. Напевно, я  зумію відкрити портал туди, куди потрібно, – сказала Таїс.

– Сама теж  втечеш?  – запитав Аівір.

Таїс  негайно  згадала  про творця рун.  

Якщо вона піде то, найімовірніше, ніколи нічого не дізнається... Про себе, про нього...

–  Не тікай, – попросив Аівір  і подивився їй просто в очі.

Таким проникливо-пильним поглядом, що Таїс затремтіла.

–  Я не...

– Після того, що  сталося, ти не зумієш спокійно жити серед людей. Сила буде тебе переслідувати.  

На жаль,  Таїс   це й  сама розуміла.

–  А якщо пам'ять стерти? – припустила вона невпевнено.

– Не вийде. Можливо, на якийсь час, а потім магія почне тебе мучити, з'являтися у снах і   наяву у вигляді кошмарних привидів.  Ти не впораєшся, збожеволієш...

–  Гадаєш, тут буде легше?  – гірко зітхнула Таїс.

– Тут ти будеш серед тих, хто тебе гідний...

–  Це ти мене гідний, чи що? –  хмикнула вона, намагаючись, щоб вийшло  якомога більш зневажливо. 

– Тобі ж Елвіл подобається? – запитав Аівір,  не відреагувавши на її презирство.

Відпиратися   марно, подумала Таїс і  відповіла рівним голосом:

–  Він зайнятий. 

– Це  не  триватиме довго.

–  Тобто, гіпотетично він може зі мною одружитися? –  вирвалося в  неї.

– Гіпотетично – може, а от практично – ні. Елвілу потрібні спадкоємці...

– Спадкоємці?

–  Саме так! А як він їх здобуде? Твоє кохання зжере его сили, і  він перестане бути королем.   Забула?

–  То немає жодного способу як-небудь вимкнути цей мій безглуздий дар? –  тужливо запитала Таїс.

Аівір лише співчутливо посміхнувся.