57.1

Відсахнувся.

Але поруч із ним знову стояла Мілета. І дивилася  на нього  спантеличено  навіть ображено.

– Та що з тобою?  

– Здається, я втратив більше сили, ніж думав, – відповів  Аівір спустошено,  –  Це минеться. Потрібно відпочити...

Мілета  взяла його руку, поцілувала співчутливо.

– То як   тепер бути?   Все  стало таким складним… Таїс  знає про нас.  Вона, напевно,   розповість Елвілу.  Краще, якщо ми самі зізнаємося. Він відпустить мене,  не захоче тримати силоміць.

–  І що далі? – запитав Аівір із тихим жалем, – Тоді  нам   доведеться піти геть звідси. Елвіл, безсумнівно, відпустить, а от чи зрозуміють інші, чому   в Дольвені більше немає королеви?

– Мені байдуже, аби тільки з тобою... – сказала Мілета і, пригорнувшись до його грудей, запитала з нез'ясовним хвилюванням, –  Чи ти... передумав?

– Ні! Звісно, ні, –  Аівір ніжно поцілував її у скроню.

– Я скажу йому... – прошепотіла Мілета, – Скажу. Хоча  мені здається, він і так здогадується... Просто мовчить…

– Чи не помилка рубати ось так, одним ударом?

–  Не ми, так Таїс розповість!

–  Впевнена?

–  Елвіл їй подобається. Вона сама мені зізналася.

– Ось як! Він їй подобається!

– Ти ж любиш мене? – спитала Мілета беззвучно, одними губами.

– Люблю…

Звісно, ​​він її любить. Це почуття перевірене, незмінне і  дуже сильне.

– Але тепер треба повернутися до палацу.

–  Я так сумувала без тебе… – прошепотіла Мілета, притискаючись до нього всім тілом.

– Ні, Ваше Величносте, – видихнув він їй у волосся, –   Не  зараз… Не сьогодні.

Мілета погодилася. 

Образилася, звісно, хоч і розуміла –  Аівір правий. 

Вона провела руками по його плечах і, повернувшись, мовчки вийшла з грота.

Аівір пішов за нею.

Він спостерігав, як Мілета зникає за кущами. Помилувався  її тонкою високою фігуркою, задрапірованою в темно-зелений, під колір листя одяг.

Вперше за своє життя Аівір був зламаний, розгублений і зовсім не знав, що йому робити.

Зробити крок  вперед чи  відступити?

Думки мучили, дошкуляли…

Кого тепер приносити в жертву заради власних бажань: кохання, влади, амбіцій?

З чого він узяв, ніби має право на кохання, яке намагався вкрасти у старшого брата?

Може, тому він і полюбив Мілету, що вона спочатку мала дістатись не йому, а Елвілу?

Може, Мілета стала лише продовженням їхнього мовчазного суперництва, що тягнеться з самого дитинства?

Він швидко зробив її залежною від палких поцілунків, пестощів і солодких утіх,   та  й  сам потрапив у залежність  до  таємних зустрічей, до   п’янких  хвилин  забороненої пристрасті.  

Розкрити таємницю – означає порушити всі зв’язки, перевернути все догори дригом…

Мілета звикла до  безтурботного життя королеви.  А якщо вони підуть у невідомість, а піти доведеться,   то вона  відразу позбудеться всього: розкоші, шанування, відданості. 

Навіть власна рідня не захоче  її більше бачити.

Мілета твердить, що їй все одно, але   казати  легко.

Вперше Аівір про це задумався. Він і сам не знав, як житиме, якщо доведеться покинути Дольвен. Та ще й разом із Мілетою. Куди вони підуть?

Сонце цього ранку так і не зійшло, небо було затягнуте хмарами, від вологої задухи прілий запах лісу робився ще густішим.

Аівір сів на повалений стовбур дерева,  мружачись, дивився, як димне світло від хмар стелиться   по  лісовій землі.