56.1

І спитала:

– А який він? Гарний?

–  Бридкий. 

– Зовні бридкий?

– З усіх боків.

– Як же ти  втекла?

– Ельфи допомогли,  – сказала Таїс і замовкла.

Подумала, що потрібно  якнайшвидше  відновити сили і відкрити портал у світ людей.

– І це все? – запитала Діна.

– Все…

Діна  пригладила волосся, розпатлане після сну.

– Треба придумати якусь розвагу. Тут нудьга смертна.  І спека… В озері  скупатися, чи що?

– Потерпи трохи. Скоро повернешся додому, –  сказала Таїс, – там  сніг, попереду веселі зимові свята...

– Я не хочу додому! – заявила Діна.

–  Чому?

–  Що за дурне питання!  Тут магія, чари, та й взагалі… А там треба гроші заробляти

–   Але цей світ тобі  чужий.

–  А тобі? –  Діна підвищила голос. 

–  Я народилася тут колись.  Не конкретно в ельфів,  просто  десь у цих місцях... Або в інших. Не пам'ятаю…

–  Звісно! І тому залишишся? І зробишся найкрутішою? –  Діна гидливо скривила губи.

–  Не знаю, чи залишуся, –  відповіла Таїс, спантеличена цим незрозумілим спалахом люті.  

– А мене   хочеш позбутися?

– Я не хочу, але… тобі дійсно краще повернутися додому, до звичайного життя… Чи ти вважаєш, що бути обраною  – дуже  весело?

–  Не твоя справа. Сама розберуся, як мені краще! – крикнула Діна,  багровіючи від гніву.

– Чого  це  ти  оскаженіла? – Таїс теж почала заводитися.

У неї і так нерви натягнуті, і голова досі тріщить, а тут ще й Дінка зі своїми непомірними амбіціями.

Адже цілком зрозуміло – вона біситься,  бо  опинилася не на вершині світу, а десь на його задвірках. 

–  Я  оскаженіла? –  верещала Діна.

– Ти!

– А ти в нас тепер королева, га? Маєш право вказувати всім, що і як робити?

Таїс заплющила очі. Перед очима закрутилися, палахкотячи зеленим світлом, кола різних розмірів. Але вона стримала справжні почуття і повільно видихнула:

–  Я не хочу сваритися.  Давай  ти трохи охолонеш, тоді поговоримо…

Навіщо, взагалі її розбудила?   Нехай би спала собі.  Сплячу треба було й назад відправити. Дінка й не зрозуміла б нічого. Заснула, побачила дивний сон, прокинулася.  Вранці, у власному ліжку, ніби й не сталося з нею нічого.

– Ти намагаєшся мною командувати.  Мене це бісить!  – сказала Діна.

–  Я вихід знайти намагаюся.  Для нас обох.

–  Вихід?

–  Ти ніяк не можеш зрозуміти, що вижити в цьому світі звичайній людині насправді дуже важко, –   знову спробувала пояснити Таїс.

–  Ага! Тільки тобі легко! Ти ж у нас уся така обрана,  у білому пальті і з парасолькою! Світ обертається навколо тебе.

Ні, якщо так і далі піде, то вони вб’ють одна одну. Просто зараз.

–  Поговоримо, коли заспокоїшся, – втомлено  проговорила  Таїс і  пішла геть з кімнати.

Діну розпирало від злості. 

– І навіщо тільки ти повернулася! Ну й сиділа б там… – прошипіла вона, зістрибнула з ліжка і заметушилася кімнатою.

Чому подруга не залишилася назавжди в зміїному царстві?  

От би її знову викрали! От би  вона провалилася туди, звідки ходу назад немає.  

А то дивись-но, яке нахабство! Вирішила, що вона тепер зірка над світом! Завжди їй у рота дивилася, а тепер надумала вказувати!

Двері безшумно відчинилися, і в кімнаті з’явилася  трольдиха Флоя. З тацею, на якій була їжа.

Вона посміхалася, дивлячись на  плямисте  від гніву Дінчине  обличчя.

–  Потрібна допомога?  

–  Допомога? 

– Я знаю, як відправити  твою подругу назад до  Юрмеліту, – трольдиха посміхнулася ще ширше, – І, повір, цього разу – назавжди.

– Я... ти... але я... –  запинаючись, промовила Діна.

–  Ні, я не боюся, що ти  все вибовкаєш ельфам. Я вмить зітру тобі пам'ять, адже ніякої сили в тебе немає!  І не тільки пам'ять, а й життя  можу стерти.  А якщо допоможеш, то Роф тобі віддячить.

–  Віддячить? Як?

– Це з ним потрібно домовлятися, а не зі мною. Але зустріч я організувати зможу. Коли  приїдуть гості,   у Дольвені  влаштують свято.  Ось тоді все і   вирішимо. То як? –  підморгнула Флоя, – Згодна?

Діна задихнулася і повільно кивнула.

– Через два дні! І дивись мені –  щоб мовчала  як мертва! – попередила Флоя.