Глава 56 Заздрість руйнівна

Вони повернулися порізно.  

І, начебто, ніхто так і не помітив її відсутності. 

Таїс навіть здалося, що час чи то завмер, чи то повернувся назад, і той проміжок, у якому вона пішла, щоб звільнити Аівіра, стерся  немов його й зовсім не було.

Але варто було повернутися до палацу, як від колишнього спокою  і сліду не збереглося.

Те, що сталося, турбувало її, гризло безжально.

Зі своїм даром необхідно розібратися, інакше він підведе її будь-якої миті.

Та яка, зрештою, різниця! 

Адже вона має намір повернутися у світ людей, а там ніякої сили не буде. Там сила їй зовсім ні до чого.

Лише одне  питання залишається відкритим. Чи зможе жити, як і раніше, знаючи,  що саме втратила?

Елвіл обіцянку виконав. Діна вже була вже у палаці, у  сусідніх через коридор кімнатах, і Таїс вирішила її розбудити.

У вікнах тремтів    каламутний   дощовий світанок.

Діна сіла на ліжку, здивовано кліпаючи очима.

Треба ж! Заснула в одному місці, а прокинулася зовсім в іншому. Що сталося?

Поруч із ліжком, освітлена рідким світлом самотньої свічки, стояла Таїс.

Спочатку Діна вирішила, що  подруга їй примарилася.

– То ранок добрий чи ні? –  вітаючись, спитала Таїс зі звичайною своєю усмішкою.

Діна відчула розчарування і злість і ледь зубами не заскрипіла від люті. 

Отже, вона   повернулася!  Вирвалася  якось  зі зміїного гнізда! 

Схожими чарами, від яких усі почуття  вивалюються  назовні, раніше нагодували і Таїс, тільки  її цукеркою спокусили, а Діну обернули заклинанням.

Тільки у Таїс страх загострився, а у Діни – амбіції та зарозумілість. А ще заздрість.

Дружили вони  ледь не з пісочниці.

У дитинстві  почуття  майже завжди щирі, бо  серед дітей все трохи простіше, а ось років  з дванадцяти  вже почала відчуватися різниця.

Увага хлопчиків, авторитет серед ровесників –  все  це  одна  мала  з надлишком, а  друга безнадійно пленталася позаду.

Але Діна продовжувала підтримувати іхню  дружбу, вважаючи, що робить Таїс неоціненну послугу. 

Натомість  вимагала дуже багато уваги, яку Таїс їй давала, часто всупереч власним інтересам. 

І ось тепер та сама не гарна подружка, якій Діна поблажливо дозволяла грітися в променях своєї слави, раптом виявилася набагато важнішою, ніж вона сама. І весь світ почав  обертатися навколо Таїс...

І  не аби який світ   до того ж, а магічний!

Нестерпно усвідомлювати, що на тебе дивляться як на прикру перешкоду, а подруга  усім потрібна,  всі навколо життями заради неї готові ризикнути.

Хіба це справедливо? Це вона, вона повинна бути обраною…

Але наступної миті Діна  радісно визгнула й кинулася обіймати Таїс.  Мала  б  силу – задушила б!

Від заздрості всередині все клекотіло. А після того, як Айвел знехтував нею, серце дівчини безнадійно   потонуло  у  сивому   попелі  образи.

І  у цьому  теж   Таїс винна!

Але якщо вона тут, то й король зі своїм братом теж... І над цим слід добре подумати.

– Як чудово! Як чудово, що ти повернулася! Розкажеш мені? Розкажеш, що сталося з тобою? – вигукувала Діна, зображуючи непідробне щастя, продовжуючи хапати Таїс за плечі, руки.

–  Нічого такого. Після розповім... А ти що? – Таїс ухилилася від прямої відповіді.

–  Не збагну, як тут  опинилася.

– Вибач, будь ласка. Це я попросила, щоб тебе сюди… у  палац перенесли…

Діна фальшиво усміхнулася.

– Нічого. А ці… Елвіл повернувся?

Таїс кивнула.

За звичкою, сіпнулася зізнатися Діні в тому,  про що дізналася від Мілети, але  щось її зупинило.

Обраність  – не дар, а тяжка ноша. Нестерпна гіркота. Тому  всі  таємниці краще  зараз тримати при собі.

– То розкажеш, де була?  – вибагливо запитала Діна.

Вона  все ж таки, добре знала Таїс і  відразу побачила – щось у ній змінилося.  Більш впевненим, жорстким   став вираз  її очей. А раніше він був доброзичливий, скромний.

–  Я   навіть не знаю, як…

– Розкажи!  

– Добре! – згодилася Таїс, – Мене змії-перевертні викрали. Точніше, їхній король – головний повзучий гад. Хотів одружитися зі мною.

–  Одружитися?! –  ледь не задихнулася Діна. 

Ще одна гиря на ваги… Дивись-но, не надірвись від своєї обраності, подруго!