55.1

Усе ж таки безпечніше, ніж його дотики. Жоден чоловік ще так  її не торкався.

Невідома ніч була теплою, а Таїс  бив озноб.  Вона  почала тихенько клацати  зубами.

–  Сідай! –  Аівір стягнув через голову сорочку, кинув на траву.

Таїс сіла, не опираючись.

І якось  машинально простягнула руки вперед, немов бажаючи зігріти долоні над невидимим багаттям.

Спалахнув вогонь, затріщав весело, з надією.  Розсип червоних іскор зметнувся в повітря, синюватий дим  потягнувся догори дивними звоями.

– Ну ось, – усміхнувся Аівір, –   майже здорова.

– Але це ти зробив, а не я!

– То вже  інша  справа…

– А якби ти мене не знайшов? – запитала Таїс.

Мимоволі затримала погляд. 

Мимоволі замилувалася його тілом, на якому танцювали вогневі тіні, різко окреслюючи контури  чудової мускулатури.

– Я б тебе у будь-якому разі знайшов…

І глузливе обличчя, теж нерівно освітлене відблисками від вогню,  раптом стало серйозним.

Таїс моргнула, відвела погляд.

– То я переоцінила свої можливості?

– Ти діяла імпульсивно. Ризикувала. Тобі пощастило, що ти взагалі утримала силу Рофа до потрібного моменту. Інакше, бовталася и зараз у ланцюгах, обплетена чарами, поряд зі мною.

– Але все ж таки! Припустимо, ти мене не знайшов… Що тоді?

– А нічого. Залишилася б лежати в підземеллі непритомною.

– І довго б лежала?

– Важко сказати. Магія непередбачувана, примхлива. А ти поводилася з нею досить безцеремонно.

– Виходить, ти мене теж  нібито врятував? – усміхнулася Таїс, розтираючи долоні.

Аівір знизав плечима.

Таїс сунула руку у вогонь.  Потримала. Але ніякого болю не відчула, вогонь її не опалював.

– Як же мені зрозуміти свою силу? – задумливо запитала вона, скоріше в темряви, ніж у Аівіра.

Але він відповів:

– Це не швидкий процес. Ти багато століть жила без  сили. Забула.

– Забула! – луною відгукнулася Таїс, – От якби...

– Що?

– Знайти того, хто допоміг мені колись.

–  Маєшь на увазі творця рун? – уточнив Аівір.

–  Ти знаєш про нього?  

–  Небагато.  Він ніби  провідник  поруч з обраною душею.

–  Вони були близькими? – жваво запитала Таїс.

–  Начебто…

–  І вона не забрала його силу?

– Або це – лише чутки. Про їхню близкість.

–  Елвіл сказав, ти можеш щось знати!  – наполягала Таїс.

– Про творця рун  відомостей ще менше, ніж про обрану. Начебто він зник незабаром після того, як допоміг тобі втекти у світ людей. Адже на нього теж полювали. Думали, що він знає, як покликати обрану назад. Звичайно, він був дуже сильним магом, але один проти всіх… Шансів жодних, – відповів Аівір.

Таїс з силою наморщила лоба.

–  І якщо я змогла перевтілитися, то він теж?

– Напевно…

– Якщо я втратила пам'ять, то й він також?

– У випадку перевтілення  у світі людей. Народжений    в магічних світах пам'ять  не  втратить.

– Нещодавно сон бачила, –  зізналася Таїс, –  так от там він сказав, що покличе мене, коли настане час. А покликав мене ти!

– Я тебе не покликав, а знайшов. Після довгих і кропітких зусиль.

–  Тобто, він все ще може мене прикликати?  

– Ймовірно, – відповів Аівір, дивлячись байдужим поглядом.

Таїс, розслаблено  витягнувши ноги в запорошених черевиках, стомлено мружилася на вогонь.

Їй було тепло, спокійно, думати ні про що не хотілося.

Аівір, не повертаючи голови, спитав:

– Як почуваєшся?

– Добре! – відповіла Таїс блаженним голосом.

– Чи зумієш відкрити портал?

– Зумію…

– Тоді нам краще повернутись.

– Не хочу, щоб інші знали, як я тобі допомогла, – сказала Таїс, –  тому  перенесуся прямо в кімнату. А ти придумай що-небудь, добре?  Придумай, чому Роф тебе відпустив.  Або придумай, як ти втік.

Таїс піднялася, похитнулася на невпевнених ногах, несподівано для себе сперлася на його плече й миттєво руку відсмикнула.

Аівір зробив вигляд, що нічого не помітив.

– Придумаю, – пообіцяв він.

– До речі, – затримавшись, сказала Таїс, – Мілета приходила до мене, тож я в   курсі ваших стосунків. Вона благала мене допомогти... Казала, що тільки я здатна знайти шлях.