54.1

Невже все марно? Несамовитий розпач охватив Таїс.

Але…

На довгому вістрі ножа  висіла іскра енергії, котра  за мить  впаде  на кам'яну підлогу.

Таїс метнулася, пройшла крізь вогняне коло  і  зловила  у долоню  ту каламутну важку краплю.

Коло спалахнуло, вирвалося зі своїх кордонів, вогонь люто розтікся по підлозі, але нічим не підживившись, упав вниз і помер.

Роф все зрозумів.

Він зашипів розлючено, обернувся змієм, почав ударяти величезним хвостом на всі боки, намагаючись зачепити невидиму для нього Таїс.

Але було вже запізно.

Біль, жар, серцебиття та інші кошмарні відчуття накрили розпеченою хвилею – магія змішувалася з її кров'ю.

Сила навіювання всоталася миттєво.  І Таїс миттєво опанувала її.

Але розуміла – довго це не триватиме. 

Роф знову моторошно зашипів, розкривши широко вогняну пащу, але  відразу, за  твердим наказом Таїс, набув людської подоби.

Повільно видихнувши, вона  веліла йому йти.

Роф послухався. 

Дорогою  вони нікого не зустріли. Новопридбана сила була нестабільною, вислизала, болюче штрикала зсередини.

Спустилися в підземелля. Хвилями накочувала дивна слабкість.

Дно колодязя. Ще трохи… 

Таїс наказала звільнити Аівіра. Рофу нічого не залишалося  як підкорятися. Він знаходився під дією гіпнозу,   тому  не зовсім   розумів, що    робить, тому  швидко  зняв  з ельфа кайдани. 

“Ну ж бо! – подумки крикнула Таїс, звертаючись до Аівіра, – Давай, приходь до тями!”

І він прийшов. Захитався, здригнувся  усім тілом, трохи  здивовано озирнувся.

– Іди! – глухо промовив Роф, – Я тебе відпускаю.

Вірніше, це Таїс звеліла йому сказати.

– Невже? – запитав Аівір повільно і глузливо, немов вони не на краю його загибелі  знаходилися, а на якихось дружніх посиденьках.

“Та вимітайся  вже  звідси, придурок!”  – ледь не викрикнула Таїс.

Сила змія з виттям билася в її крові, вирвалася назовні,  прагнула  повернутися до господаря.

Якщо вона зараз втратить зв'язок,  тоді   увесь геніальний план покотиться  коту під хвіст! 

Роф опанує свою силу, Аівір знову опиниться в кайданах, а вона сама...

Кулон на грудях спалахнув і обпік шкіру,  немов додаючи нового натхнення.

Власна кров понеслася потоками, закрутилася вирами, змушуючи чужу силу знову підкоритися беззастережно.   

– Іди! – голосно промовив Роф за наказом Таїс і відкрив прохід у стіні, –  Або залишишся тут назавжди! І здохнеш!

Не можна себе розкривати. Якщо вона почне говорити як Таїс, якщо вона хоча б якийсь знак подасть, то все… Кінець!

Аівір щось зрозумів. 

Озирнувшись на нерухомого й абсолютно білого Рофа, він промайнув поглядом по тому місцю, де стояла Таїс, і поспішно ступив у чорний отвір відчиненої стіни.

Ну нарешті! 

Таїс змусила Рофа закрити стіну.  Але не відпускала, щоб Аівір відійшов якомога далі.

Зміїний владика  стояв на одному місці, безглуздо дивлячись на спорожнілі пута.  

І раптом  його обличчя спотворилося від люті. 

Він заревів так, що стіни здригнулися.  

– Маленька тварюко! Присягаюся, я тебе знайду, і ти мені за все відповіси!

Не потрібно бути надто мудрою, щоб зрозуміти, що погроза спрямована саме до неї.

Ну все, жарти скінчилися. Потрібно рятуватися…

Весь палац вибухнув шумом, свистом, гарчанням, шипінням...

Стіни наче  ожили, почали навалюватися на неї всією своєю кам'яною міццю.

Таїс пірнула в мерехтливий проліт порталу, окрилена лише однією надією: ніхто не зможе за нею піти – портал відкине кожного, хто не має права переходу…

А позаду з гуркотом руйнувалися стіни.

Опинившись у густому, липкому потоці, Таїс полегшено видихнула.

Але на ногах утриматись не змогла.

Тіло проткнув такий страшний біль, що вона знепритомніла, впала   і покотилася кудись в непроглядну темряву.