Глава 54 Танець зі змієм

Якщо вона не може   сама звільнити Аівіра так, щоб він зумів спокійно піти, то потрібно змусити Рофа зробити це. От тільки яким  чином?

Вселитися в його тіло й оволодіти розумом?

Бр-р-р-р!  Яка гидота, подумала Таїс про себе.

До того ж, вона  – не привид.  Адже  тільки  привиди  вміють вселятися в тіла людей. Людей!  

Але  Роф і близько не людина. Тож навряд чи навіть   найхитріша примара зуміє  вселитися в його тіло.

А сама вона хто?

Таїс застигла, цілком поглинута цим простим, на перший погляд, питанням.

Думки плуталися.  І що вона тільки  собі  уявляє? Потрібно діяти, а не в духів грати!

Та   вона  могла користуватися тільки тими знаннями, які мала – знаннями зі світу людей. Інші їй поки що були недоступні.  

От навiщо все так складно?  Якщо сила повернулася, то чому б не повернутися і знанням? 

І це злило Таїс найбільше. Тепер доводеться самій вигадувати спосіб  подолати зміїні чари.

Немов тінь   пронеслася   вона по мінливим  коридорам  підземного палацу, ні на мить  не замислюючись, куди саме  їй  треба рухатися, бо  бачила крізь стіни, і насолоджувалася цим несподіваним даром.

Ніякого страху н не  відчувала,  чудово знала – ніхто її не помітить.

У величезній  похмурій спальні  за розсувною стіною, у темній підземній порожнечі, поруч із невеликим водоспадом, стояв сам Роф, роздягнений  до пояса. Його груди, плечі та спина були вкриті  татуюванням: малюнками, символами, знаками.

Падаюча зверху вода нагадувала, скоріше, багнюку, і пахло від неї тванню і гниючими водоростями.

Таїс звідкись знала, що це – джерело зміїної магії. 

Але чому таке брудне і смердюче? Утім, нічого дивного... У кожної магії  своє джерело.

Роф набрав воду в долоні і,  не поспішаючи, випив.

Таїс встала прямо за ним, стурбовано кусаючи губи –  а що далі? Адже вона діяла інтуїтивно, жодного плану не мала.

Спина Рофа раптом скам'яніла,  він повільно обернувся,  нишпорячи  зміїними очима  по сторонах.

Таїс завмерла від жаху.

Ні! Він її не бачить. Її тут немає.

Роф махнув рукою, і стіна закрилася, ховаючи за товщею землі чорне джерело.

Таїс тихенько відступила. Тривога її посилилася.

Скільки часу вона зможе залишатися непоміченою? 

Швидше за все – недовго. Силу зміїного владики не можна недооцінювати. А раптом він, все ж таки, розпізнає її присутність? Точніше, не її, а  взагалі, чиюсь чужу присутність?

Спіймати, звичайно, не зуміє, у цьому Таїс впевнена, але хід у зміїний палац закриється назавжди. 

Зараз Роф чекає на вторгнення ельфів, а не обраної. І це – величезна перевага.

"Дивно, – несподівано подумала Таїс, – якщо я така сильна, то чому мене тримали в полоні всі, кому  тільки заманеться!  Чому я не могла просто відкрити портал і  зникнути  чорт зна де у  темряві?"

Повітря в спальні тремтіло  натягнутою до краю струною.

Невидимий годинник цокав у голові, відмірюючи час…

І тут Роф, немов продовжуючи щось,  почате  раніше, встав посеред кімнати і окреслив навколо себе вогняне коло.

Таїс притулилася до стіни.

Роф дістав із повітря ніж.

Таїс вся завмерла у передчутті.

Роф повільно, докладно провів довгим і гострим  наче шило лезом по круглому символу в центрі грудей, повторюючи контури малюнка.

Ось вона, нагода! Кров! Та з глибоких, чорних  порізів  не пролилося ні краплини.

Роф виставив перед собою руку  з ножем, націлившись на край вогняного кола.