53.1

Стіна завібрувала.

Таїс безроздільно довірилася своїй силі і сміливо кинулась у вир порталу. 

Порожню руну, розколоту на дві частини,  про всяк випадок взяла з собою.  

Кілька миттєй  –  і ось вона знову в зміїному підземеллі.

Навколо тихо й порожньо.

Не торкаючись підлоги,  схожа  на  порив вітру, Таїс пронеслася коридорами,  інтуїтивно відчуваючи, куди саме їй треба йти.

Аівіра замкнули не там, де перебував Елвіл, а  значно глибше.

Роф не став чекати невідомо чого, вирішив відразу знешкодити ельфа, наскільки це можливо, і закрити доступ до нього для будь-якої зовнішньої сили.

Але не для Таїс.

Натхнення, інтуїція повели її в один  з  бічних   ходів,  і скоро вона опинилася на рівному майданчику, оточеному масивними колонами.

Величезні кам'яні змії,  розташовані  широким  колом,  стоячи на  своїх хвостах,  вочевидь охороняли щось, невидиме для очей.

Коли Таїс пройшла  у середину цього кола, змії на мить ожили, крутячи головами на всі боки, але відчути нічого не змогли, і знову зімкнули свої важкі повіки. 

Таїс уже підняла було руку, щоб увібрати їхню силу,  та передумала.

Побачила колодязь, завалений величезним каменем, і  одним дотиком перетворила камінь на пил. 

Сходинок донизу не було, тільки гладкі стіни.

Та хіба це перешкода? 

Вона стрибнула вниз,  проїхалася  по непроглядній темряві, немов по крижаній гірці.

Павутина вузьких непроглядних коридорів… 

Але зараз для Таїс не існувало жодних перешкод. Вона безпомилково знаходила  необхідний їй напрямок.

Ось  і  те,  до чого вона прагнула. Тісна, запорошена кімнатка, а в ній – Аівір, оточений щільним коконом магії. Нерухливий, із заплющеними очима, мертвенно білим обличчям.

До того ж, ще й ланцюгами скований.

Таїс придивилася, але зовсім іншим зором.

Магічний кокон по краплині витягав із нього силу.

Таїс здригнулася, уявивши це: відчувати, що ти  повільно, неминуче вмираєш, – і згадала, як її саму лякали подібною долею

Вона мстиво посміхнулася, але одразу ж погасила посмішку. 

Аівір змінив її життя. Дав можливість стати собою справжньою, повернув її у ту реальність, у якій вона повинна бути. 

Якби не Аівір, вона б так і животіла у світі людей, намагаючись намацати лобом   правильний життєвий   шлях...

Нехай у нього й були власні наміри, суті це не змінює.

Подолавши магічний опір, Таїс зробила крок вглиб кокона і стала поруч з Аівіром, майже впритул.

І, оскільки вона ледь дотягувалася верхівкою до його грудей, то їй довелося піднятися над підлогою, щоб опинитися  навпроти його блідого обличчя.

Звільнити відразу? Так, звільнити його не важко, але що далі?  

Сама вона  з легкісттю прислизне  непоміченою крізь будь яку стіну, а от Аівір нічого не зможе зробити –  бо знесилений. Тому він знову потрапить до рук Рофа. 

Виходить, магічний кокон чіпати не можна, бо він, скоріше за все діє як  сигналізація.  Тож, потрібно придумати інший спосіб.

Таїс дивилася на нього. 

До чого ж вони з Елвілом схожі! 

Ці темні рівні брови, високі вилиці, широко розставлені очі, чіткий обрис рота – презирливий і гордовитий…

Таїс повільним жестом відкинула волосся, що впало на його обличчя, а потім подалася вперед і обережно торкнулася губами його пересохлих губ. 

І негайно  відсахнулася, ніби її струмом вдарило. 

Навіщо вона це зробила?

Аівір здригнувся і насилу розплющив очі – темно-зелені, пильні, без краплини страждання, благання або втоми. 

Таїс застигла, продовжуючи дивитися на нього.

Але Аівір її не бачив. Зараз вона була лише тінню, безтілесним відбитком магії.  

Губи його здригнулися. 

Він хотів щось сказати, але не зміг, кайдани заклинань тиснули зі страшною силою, тиснули немилосердно.

Таїс насупилася. 

Вона довірилася своєму чуттю і, діставши з  кишені   розколоту  руну, сунула її в  руку  Аівіра, стиснула  його  долоню.

–  Це тебе захистить…  А зараз почекай  трохи… Я скоро повернуся…

Миттю  вислизнула з колодязя і крізь стіни понеслася нагору, в королівські покої.