Глава 52 Волею сили

Елвіл  спохмурнів.

–  Змії-перевертні  володіють  гіпнозом. По суті, на ельфа, який  перебуває у  силі  і    свідомості, цей гіпноз не впливає.

– А якщо не в силі?

–  Тоді він сковує, наповнює тіло непомірною вагою. Розум стає  наче  туман, у якому вже нічого не можна знайти.

– Цього можна  якось позбутися?

–  Самотужки  –  ніяк, –  відповів Елвіл, –  Аівір десь замкнутий. Скований чарами. Роф  оскаженів, він зганяє на ньому всю свою лють, на жаль. Тисне і тисне, прагнучи підкорити собі його волю. Це непросто, але якщо Аівір на довгий час залишиться в полоні, знерухомлений закляттями, то не витримає. Скоріш за все – не витримає…

Таїс здригнулася.

– І що буде?

– Змії-перевертні теж здатні позбавляти магічної сили, але процес цей не швидкий  і не завжди  вдалий.  До того ж,  скористатися силою,  вкраденою за допомогою гіпнотичних чар, вони не можуть.

– Тоді який сенс?

– Влада. Страх. Шантаж.  Якщо Аівіра не вирвати звідти, то врешті-решт від нього колишнього мало що залишиться...

– Це як? – Серце Таїс  ухнуло.

–  Чари   гипнозу   повільно   проникнуть  в його кров, отруять  все, куди  потрапить, і  на якомусь етапі  цей процес – незворотній. Аівір не помре, але втратить самого себе, стане схожим на тінь. Це, звісно, у  найгіршому випадку.

– Так ось навіщо я потрібна Рофу! – кивнула Таїс, – Він не хоче чекати. А я вмію миттєво забирати  і застосовувати силу. 

– Знаєш  напевно?

– Так! –  Таїс   розповіла про те, як саме їй вдалося втекти.

Вислухавши, Елвіал похитав головою:

–  Брата в його руках я не залишу.  Нехай   краще Роф забирає те, що є найціннішим –  нашу частину нічийних земель.

–   А він  погодиться?

– Заради сили та влади – швидше за все. Тоді третина Снігової Пустки  залишиться  у його одноосібному володінні.

– Чи не простіше, все ж таки,  віддати йому мене? –  знову спитала   Таїс, дивлячись на короля  прискіпливо.

–  Ні! – різко відповів він, –  Роф  зломить тебе, швидко змусить робити все, що йому потрібно, а ось із магією Снігової Пустки  доведеться повозитися!

– І тільки в цьому причина? – запитала Таїс.

Вона й сама не знала, що хотіла почути. 

Може те, що Елвіл кохає її, покохав з першого погляду,  і саме тому не може віддати Рофу.

Він несподівано простягнув руку і  погладив її по голові.

– Я б хотів, щоб ти стала частиною нашого світу, частиною Дольвена. Звісно, я не можу тебе  примусити.  Ти маєш сама цього захотіти…   Якщо залишишся, то в тебе тут буде все.

–  Крім щастя! – промовила  Таїс глузливо.

Елвіл підняв темні брови.

– Крім щастя?

–  Я ж ніколи не зможу закохатися, бути з ким-небудь,  народити  дітей!  Я – обрана,    вкраду   силу в  кожного, хто  мені сподобається. Це ти розумієш?

Елвіл важко зітхнув і  відступив.

– Розумію... Це означає, що ти шукатимеш спосіб повернутися до людей?

– Там я звичайна, нічим не примітна.  А тут... Скоро всі дізнаються, хто я. І на мене знову  почнеться  полювання. І ніякого спокійного життя ельфам не буде. Тож краще мені назад!

Таїс  підсвідомо  сподівалася, що  король почне  її відмовляти,    скаже, що зуміє захистити, аби тільки вона залишилася з ним.

– Так! Напевно, ти маєш рацію, – погодився Елвіл, –  Ми  спробуємо тебе повернути, придумаємо що-небудь... Інвіга працює над цим.

Таїс теж зітхнула. Крадькома. Болісне, важке відчуття  здавлювало  їй груди. 

– А де Діна? – спитала вона.

– На озері.  Ми вирішили – там безпечніше. Вона дуже нервувала, Айвел дав їй заспокійливу  сонну настоянку. Але якщо хочеш, ми знову перемістимо її сюди, до тебе. – Елвіл усміхнувся.

– Хочу!

Таїс  смикала в кишені камінь так люто, наче хотіла розтерзати його на клаптики.