51.1

– Я спробую ще раз.  У нашому колі теж є невеликі світи, де майже ніхто не буває і де  можна сховатися, – заперечила вона твердо і додала: – Все ж веселіше, ніж  серед людей тинятися.

– Впевнена?

Таїс відчула погляд спрямованих на неї очей: суворий і водночас лагідний.

Серце її здригнулося. Але вона не встигла добряче вхопитися за це відчуття, бо чоловік знову заговорив:

– У будь-якому світі, де живе магія, залишається  небезпека, що тебе знайдуть...

– І все ж я спробую ще раз! – сказала Таїс, відтягуючи пальцями ланцюжок із кулоном так, немов він заважав їй дихати.

Чоловік узяв у долоню кілька камінчиків і висипав їх на нерівну поверхню столу, подекуди вкриту плямами цвілі.

Десь над дахом   оглушливо загриміло.  Грім? 

Холодний вітер,  пахнучий  гаром,   з гуркотом відчинив хлипкі двері,  пронесся по кімнаті.

Чоловік повернув голову на  той звук. 

Таїс смикнула кулон так сильно, що зірвала його. Тонкий сріблястий ланцюжок,  блиснувши, зісковзнув  на підлогу, закотився  кудись  під стіл.

Таїс присіла, пошарила рукою, щоб дістати кулон, але рука провалилася в гарячу, в'язку темряву.

– От халепа! – крикнула Таїс, відчуваючи, як її затягує слідом за рукою в порожнечу.

Вона хотіла крикнути, привернути увагу того, хто поруч із нею, але з жахом зрозуміла –  щоб він її почув, потрібно покликати  його  на ім'я, а імені вона не пам'ятає.

Політ тривав секунди. Страху не було, тільки досада, що не дізналася   усього того,  про що хотіла дізнатися.  

Здригнулася всім тілом і розплющила очі. 

Так і є. Сон... Або спогади. Чи, скоріше, спогади уві сні.

Камінь від кулона, як і раніше, був затиснутий у руці.

А у двері обережно стукали. Таїс сховала  камінь у кишеню.

Хто за  дверима  – не сюрприз.

– Можу увійти? – запитав Елвіл.

Він був схвильований, хоч і намагався здаватися спокійним. 

– То що ти хотів? –  спитала  Таїс.

Він би, мабуть,  не прийшов до неї просто так, доброї ночі побажати.  

–  Подякувати…

Таїс ледь помітно посміхнулася.

– І дізнатися, як тобі це вдалося. Аівір би не відкрив портал без твоєї допомоги. 

Таїс вагалася. Усі ці таємниці їй добряче набридли. Звісно, ніхто не збирався викладати всю правду заразом, але...

– Щодо Аівіра, – вона на мить запнулася, згадала,  як  вони обіцяли довіряти одне одному: 

– Вірніше, спершу, щодо Рофа. Він сказав, ніби я – обрана душа, здатна забрати силу в кого завгодно. І навіть показав, як саме це працює.

– Обрана душа? – перепитав Елвіл, згадавши те, про що казав йому Аівір у Загубленому підземеллі.

– Так. 

– Аівір знав, якою саме силою  ти володієш?

– Краще запитай про це  у нього, – м'яко відповіла Тіас,  уважно розглядаючи короля.

Він, як і раніше, їй дуже подобався, тільки це почуття вже не здавалося таким чудовим. 

Серце не тремтіло, коліна не тряслися і  навіть  було  байдуже, відповість він їй взаємністю чи ні.  

Може  це  тому, що вона сама  стала іншою? 

Усвідомлення власної могутності  змінило її, зробило  більш сильною,  впевненою в собі. Почуття, такі важливі у світі людей, тепер   теж майже не  мало значення. 

Набагато яскравіше  сяяли  спогади про короткий і незрозумілий сон, у якому знайомий, але не впізнаний чоловік створював руни, покликані сховати її від усіх очей.

Елвіл мовчав. Він теж не міг не відчувати того, що дівчина, яка стоїть  зараз перед ним, змінилася.

–  То що ви  вирішили? –   спитала  Таїс.

– Будемо домовлятися з Рофом, – Елвіл  уважно розглядав дівчину.

–   А вийде?

–  Спробуємо на що-небудь обміняти...

– Хіба що на мене! –  театрально зареготала Таїс.

–  На тебе – ні!  –  відповів Елвіл з глухим роздратуванням: – Аівір би  на таке не погодився!

–  Боюся, інакше вам його зі зміїної ями  не дістати…  

–  Щоб ти зробила на моєму місці? – раптом запитав Елвіл.

–  Йому  там загрожує що-небудь? –  зі свого боку поцікавилася Таїс.