Глава 50 Камінь з минулого

Мілета пірнула рукою вглиб свого королівського одягу, дістала  і простягнула  Таїс  невеликий  чорний, із прозеленню камінь, у сріблясто-тьмяній, філігранній оправі.

Схоже, колись він був підвішений на ланцюжок і  носився  на шиї у вигляді кулона.

– Що це? – запитала Таїс заворожено, ретельно вдивляючись углиб каменю, який жадібно ловив на свої грані слабке світло, що лилося  з вікна.

Мілета в хвилюванні притиснула руки до грудей.

– Цей камінь зберігався в моїй родині  з давніх давен.  Судячи з легенд,  кулон належав обраній. Колись вона народжувалася  серед  нас, у племені нічних ельфів... Тобто не вона, а   ти...

– І що зі мною, точніше, з нею тоді сталося? – трохи запнувшись, запитала Таїс.

– Вкрали  тебе, тобто її. Здається, їй років п'ятнадцять було. Хто вкрав, так і не дізналися. Шукали, звісно, але  не знайшли. А на тому місці, де вона зникла, залишився її кулон. Просто на землі лежав... Тільки ланцюжок, начебто, десь загубився,  а  камінь, ось, тепер  тут…

–  А як він у тебе опинився?

– Ніхто не знав, що робити з цим каменем. На перший погляд, він не має ніякої сили. Довго вважали, що сила  схована десь глибоко всередині   і намагалися її звідти витягти, але нічого не вийшло, –  Мілета знизала плечима, –  і згодом    залишили   ті  спроби.   Потім його кидали зі сховища в сховище, як непотрібний мотлох… Не знаю, навіщо, але перед тим, як вийти заміж, я забрала  його. Знайшла в королівській бібліотеці, у скриньці...

– Цікаво! –  про всяк випадок Таїс потерла камінь пальцем, немов намагаючись зчистити з його поверхні невидимий пил або ще щось, що, начебто,  заважало зазирнути в потаємні, темно-зелені глибини.

– Я навіть Аівіру про нього не сказала, – тихо  додала Мілета, – розповіла все, що знала про обрану, а ось камінь... Подумала:  якщо  камінь все одно сили ніякої не має, то  й не треба розбурхувати уяву.  Аівір, він, знаєш, вразливий і чутливий, попри зовнішню холодність...

Таїс подивилася на її бліде, стурбоване обличчя.

–  І ти віддаєш його мені?

– Якщо  в камені все ж таки щось є, то тільки ти зумієш  це  пробудити. Адже він твій...  

–  Занадто багато всякого  я  повинна  пробудити... –  пробурмотіла Таїс, знову і знову вдивляючись.

Вона  більше нічого не відчувала.  

Таїс сунула руку в кишеню і намацала  невеличкий гладиш. Порожня руна.

А решта  так і залишилися  під землею.

Таїс не встигла їх забрати.  Другий портал – із Загубленого підземелля до валуна  на кордоні Дольвена відкрився миттєво, затягнув її  і  Елвіла у свій в'язкий вир, не дозволив затриматися й на мить.

Тому руни залишилися там, під Сніговою Пусткою. 

Таїс постаралася пригадати, де саме  вони   перебували  в той короткий момент переходу, але не змогла – не помітила нічого.

Вона з силою стиснула в кишені порожню руну.

– Що з тобою? – злякано запитала Мілета, – у тебе, он, губи побіліли... 

Таїс струснула головою і запитала:

– То що я маю зробити?

– Повернути мені Аівіра. Вони, –  Мілета кивнула кудись убік, – будуть довго вирішувати, що да як, але нічого дієвого не придумають... Вони не знайдуть правильний шлях. Тільки ти здатна  його  відчути!

Вона наблизила до Таїс  обличчя – схвильоване, з палаючими надією і відчаєм, очима.

– Та  я  й гадки не маю, як… –   пробурмотіла та.

– Ти можеш відчути, – Мілета квапливо закивала, – Ким би ти не народилася, і де б ти не народилася, сила все одно залишається всередині… 

– Якщо ти так впевнена, то  краще розповісти Елвілу про це, – запропонувала Таїс, – Може він  якось дістане ту силу!

– Ні! – злякано вигукнула Мілета, – Ельфи  почнуть обирати   один варіант з двох: домовлятися з Рофом, або спробувати погрозами змусити його... Та тільки все це марно. Чхати йому на всі погрози.

–  Чому?

–  Ви  ж порушили кордон...

–  Але вони теж порушили, коли вкрали мене!

–  Роф  вкрав тебе з лісу, а ви  вдерлися просто  до  замку. За законом...

–  Зрозуміла! Тобто, ми не мали права відчиняти портал в цей клятий  зміїний підвал?

–  Скоріше за все... –  тихо промовила Мілета, опускаючи погляд, –   Інвіга сказала, що за законом магії ми мали право поступити  так, як поступив Роф, але я в це не вірю.  У кожного свій  магічний закон. Залежить від магічної сили…

– От чому все так складно!

Авжеж, для Мілети  краще б Елвіл залишився в полоні у зміїного владики, ніж Аівір.