Глава 49 Мілета благає про допомогу

Екстрено зібрана королівська рада проходила напружено.

Радість  від повернення короля затьмарювалася тим фактом, що Аівіру довелося залишитися в заручниках. Ось так, добровільно-примусово.

Не могло бути й мови, щоб знову застати Рофа зненацька і забрати Аівіра так само, як і Елвіла – раптово, зухвало.

Вперше за весь час Елвіл оцінив те, що королівський палац знаходиться на околиці, подалі від цікавих очей та вух.

Нехай місто продовжує насолоджуватися затишним, розміреним життям, і не переймається тим, що твориться за високими   воротами палацу.

–  Ельфам нічого не загрожує, – сказав Елвіл. – Так нехай вони нічого не знають. Власними силами розберемося. Добре, що до прибуття послів ще кілька днів.

Щоправда, кілька днів – слабка втіха.

Таїс не захотіла бути присутньою на нараді – відчувала себе там зайвою, та й думки… 

Крутили так, що хоч голову відріж і викинь!

Вона сиділа в кімнаті на підлозі, обхопивши руками підняті коліна, знову і знову переживаючи те дивне, що  з нею сталося.

Поранила охоронця, набула його сили на один раз – перетворилася на змію.

Чи, може, чужа магія їй доступна, доки ллється кров?

А якби вона його вбила? Як би тоді спрацював її дар?

З огидою відігнала від себе цю думку.

А через чуттєву насолоду? 

Таїс сиділа на полу і проникалася  усвідомленням своєї сили. 

І раптом їй захотілося більшого.  Захотілося шаленої енергії, могутності… 

Влади?

Соромні, обридні думки… Але з іншого боку. Чому вона має виправдовувати свої бажання? 

Адже вона такою народилася. Не зараз,  зрозуміло,  не у людському своєму втіленні, а багато-багато століть тому... 

То чого їй соромитися? Вона нічого не бажає  отримувати  просто так, а тільки прагне повернути те, що і без того належить їй!

Таїс піднялася, пройшлася по кімнаті, дивуючись, насолоджуючись тим, як пульсує в її крові, у кожній клітині її тіла  ця нова, ще незвідана сила,  ця дивовижна енергія.

Все, що колись було дорогим і вагомим, тепер, здавалося, втратило будь-яке значення. Усі дотеперішні уподобання, зв'язки… Навіть батьки…

Зміна сталася раптово – Таїс  й не встигла помітити, коли саме вона змінилася. 

Ось, начебто, всього кілька годин тому вона була колишньою, звичайною Таїс з людського світу. 

А зараз  вона інша. Але хто вона тепер? Де  народилася? Де її справжній дім?

Чорні остови дерев проступали за вікном, у сизувато-синій темряві.

Таїс задумалась так глибоко, що спершу й не почула обережний стукіт у двері. Не стукіт навіть, а легке дряпання...

Вона  підбігла до дверей,  відчинила. 

На порозі стояла Мілета. Бліда, з мокрими від сліз щоками. З відчайдушним  поглядом.   

Таїс   дуже здивувалася,  і не поцікавилася одразу, що сталося.

Так вони й стояли, мовчки дивлячись один на одного.

 –  Можно  увійти? –  нарешті  тихо запитала Мілета.

–  Заходь!  – Таїс ширше відчинила двері.

По ногах пробіг миттєвий потік холодного повітря, остудивши гарячу кров.

І наступної миті Таїс знову  перетворилась на звичайну дівчину  зі світу людей: розгублену,  безпорадну, розчавлену непосильним тягарем свого проклятого дару.

Мілета увійшла в кімнату, озирнулася. Упевнилася в тому, що   поряд  більше нікого не має.

Таїс мовчала. Чекала, поки королева заговорить.

– Мені потрібна твоя допомога, – сказав Мілета  пригніченим  голосом.

–  Та я  з радістю, –  відповіла Таїс, –  якщо зможу, звісно...