Глава 48 Повернення

Діна миттєво змінила тактику.   

Перестала захлинатися у риданнях  і почала безпорадно моргати, струшуючи з очей сльози.

– Пробач менi... Я дуже переживаю... і дуже боюся... – лепетала вона.

Але в ельфів гарна  інтуїція. І вони чудово вміють зчитувати енергію почуттів.

Дівчина  хоче його розжалобити. Звісно,  вона буде  діяти  тими способами, які їй доступні,  тими чарами, якими володіє.

– Тобі нема чого боятися, – сказав Айвел, – Ці перестороги заради твоєї безпеки. Про всяк випадок.    

–  Але там хтось ховався! –  наполягала Діна.

–  Тіні, можливо…. Від саду чи від місяця... Чи, радше, вітер хитнув гілку дерева. Сюди ніхто не може проникнути.  Будинок надійно захищений...

Діна зісковзнула з ліжка, притримуючи на грудях  покривало.  Боязко зробила крок до Айвела.

Дорогою кинула стрімкий  погляд на своє відображення в дзеркалі. Переконалася, що сльози не зіпсували її обличчя, що вона, як і раніше, спокуслива і  –  просто чудо, яка гарненька! 

Думка звабити  Айвела прийшла до неї ще вдень. Дівчина довго обмірковувала її і так, і сяк. 

Сподівалася, що близькість зробить  його  більш поступливим, і вона здобуде  над ним хоч якусь  владу.

Діна вже мала досвід спілкування з чоловіками й інтуїтивно розуміла, як ліпше чинити, щоб стати потрібною і бажаною.

А якщо двоє старших братів не зуміють вирвати Таїс із полону? Раптом вони не повернуться, або повернуться, але не відразу?

Тоді Айвела оберуть королем. А оскільки  він вільний, то цілком може одружитися. То чому б не з нею? 

Діна наблизилася до Айвела впритул і поклала руки йому на груди, повильно і  спокусливо дихаючі.

Широко відкрила очі, затремтіла віями…

– Лягай  ти краще спати, – сказав Айвел, – а  я залишусь поруч. Поки не заснеш...

Діна була високою, але їй все одно довелося потягнутися, щоб зазирнути йому в обличчя.

– Я не зможу заснути, –  тихо промовила вона, уміло граючи голосом, –  Мені зараз так потрібні увага і турбота! Розумієш?

Звичайно, Айвел розумів. 

Тільки от краса дівчини мало його чіпляла.  

Можливо, якби момент був іншим, то він би скористався тим, що вона так наполегливо себе пропонує.  

А ще залишається, хай і маленьке, але побоювання, що вона все ж таки обрана…

Діна прочинила губи, ще ближче потягнулася до його обличчя. Прикрила очі, чекаючи поцілунку.

Айвел обережно прибрав її руку зі своїх грудей.

– Я накажу служниці принести тобі що-небудь заспокійливе, – промовив він, відступаючи, – Будеш спати без снів і кошмарів.

– Я й так засну без кошмарів, якщо ти залишишся поруч!

– Залишусь, я ж пообіцяв!

– Поруч – означає зовсім поруч. В одному ліжку!

– Ні! –  відповів Айвел твердо, –  Так я не згоден. Ти мені не подруга і не дружина. 

–  Хіба це має значення? 

–  Має.  Ти гостя, причому,   не  з власної волі. Близькість – це зобов'язання.  Я не хочу брати на себе жодних зобов'язань...

Діна  ледь  не   скинути  з себе покривало, щоб  продемонструвати йому своє розкішне тіло, але якесь шосте відчуття підказало їй, що цей жест   буде  виглядати смішно і жалюгідно. І відштовхне Айвела ще більше.

Тому вона здалася.  Вірніше, зробила вигляд, що здалася.