Глава 47 Про себе, звісно, більше

На терасі! 

Діні подобалося це місце, його похмура прохолода, дубові гілки, виноградні грона,  запах  озерної води,  тихі хвилі на мармурових  сходинках. 

А в темряві – ланцюжки вогнів на далекому березі – королівський палац.

Дуже хотілося підслухати розмову. 

Тільки  як це зробити?  Айвел відчує її присутність і прожене  куди подалі.

Але повертатися до кімнати Діна теж не бажала. 

Вона думала і про себе, і про Таїс. Про себе, звісно, більше. 

Якщо справа стосується безпеки, то кожен, насамперед думає про себе. Дружити в екстремальних умовах, коли йдеться про виживання –  зовсім не те, що у звичайній і спокійній обстановці.

Це – нормальна людська реакція.  

Вона не зраджувала Таїс, її немає  у чому каятися. Просто  вона вирішила, що їй байдуже,  виживе подруга чи ні, повернеться,  чи згине десь у безвісті...

Для будь-якої розсудливої ​​людини власний добробут – понад усе.

А яка її роль у всій цій історії?

Діна  вже оцінила перевагу життя у світі ельфів, і   зважаючи  на всі обставини, дедалі більше схилялася до думки, що тут набагато ліпше, ніж серед людей, де –  пандемії, кризи і, загалом, дуже нестабільна ситуація.

А у  Дольвені, попри всі непорозуміння,  дихається набагато безпечніше. Хіба що інтернету немає. Але існує магія. Треба усього лише розібратися, як саме вона працює.   

До того ж, напевно, можна зганяти в який-небудь найближчий світ і подивитися, що там цікавого відбувається...

Обраність Таїс, як і раніше, хвилювала її, але Діна втішала себе  такою думкою:  якщо вона сюди потрапила, то теж, так чи інакше, відрізняється від простих людей. 

Сонце чіплялося за верхівки дерев, обпалювало крони потоками розплавленого золота. 

Діна піднялася і неспішно попрямувала до будинку. Пройшла берегом озера, звідки  було видно край тераси.

Айвел і Орвілая стояли в тіні дуба і розмовляли. Радник Тангіль приєднався до них.

Ховаючись за кущами, Діна щосили напружувала слух. Але  не почула ні слова.

Тоді вона повернулася і тихенько пробігла  в бік тераси, сподіваючись, що захоплені розмовою ельфи, не відразу помітять її присутність.

І не помилилася.

Що ближче вона підходила, то чіткіше звучали голоси.  

Діна навіть подих затамувала, намагалася ступати навшпиньках, щоб довше залишатися непомітною.

Сховалась  за товстим дубовим стовбуром.

Звідси  чути краще, але всіх слів,  все одно, не можна  розібрати.  

До того  ж  і вітер дме,  чомусь, у різні боки.

Тож Діна вловлювала лише уривки фраз, і вже за ними намагалася зрозуміти сенс розмови.

– ... потраплять до рук Рофа,   то він  не відпустить їх просто так...

–  Він їх ніяк не відпустить. Потрібно було ....

–   …не відмовили  Елвіла від цієї поїздки...

– Якщо вони не повернуться… оголосити Юрмеліту війну...

– … сколихне спокій у Мерехтливих горах...

–  ...спробувати об'єднатися з трольдами...

– ...тільки ти маєш право тепер приймати рішення. 

–  три дні...   

– термін ще не минув...

– Сьогодні вночі...

Потім вітер  подув у протилежний бік, і Діна зовсім перестала  чути.

Вона постояла ще трохи, напружено прислухаючись, але  під дубом заговорили дуже тихо...

З усього цього  одне Діна зрозуміла напевно: усі  побоюються, що король і його брат, можливо, не повернутися в Дольвен так швидко, як планували. 

Таїс, звісно, теж...

Діна задумалася. Ситуація складна, але з неї  потрібно отримати вигоду, у першу чергу,  для себе.