Глава 46 Тим часом у Дольвені

Королева в Дольвені – особа така собі  –  декоративна.  

Найчастіше  королеву беруть із чужих земель, тому  вона ніякого реального вплива  не має і рішень ухвалювати не може.

Владу мають тільки рідні дочки, і влада ця, часом навіть перевищує владу чоловіків.

Але з невідомих причин дочки в королівській родині Дольвена не народжувалися дуже давно.  І вже  кілька поколінь поспіль з'являвся лише  хлопчики – спадкоємці.

Тож Мілета, хоч і була королевою, нічого вирішувати не могла, і з усіма питаннями  мусила тепер звертатися до Айвела.

Але  такий порядок анітрохи її не  ображав.  Єдине, що для неї справді було важливо це – розлука з  Аівіром.

Минуло всього три дні, а королеві здавалося, ніби  вже ціла вічність промайнула. 

Звісно, вони й раніше розлучалися, але ніколи вона не хвилювалася так сильно, як цього разу.

Мілета – дочка нічних ельфів – володіла, нехай і не яскраво вираженим, але все  ж таки даром передбачення, і відчувала, що її коханому може загрожувати небезпека.

Тому вона маялася, не знаходила собі місця.

Коли занепокоєння стало нестерпним, попрямувала в грот, де вони  потай зустрічалися, але там стало ще гірше, бо все нагадувало про ті короткі хвилини щастя, які їм довелося  тут пережити.

Тому Мілета повернулася назад до палацу. 

Зупинилася біля фонтану, розсіяно  роздивляючись підсвічені  рожевим, струмені води. 

Вона  до нестями боялася втратити коханого.  Та й доля Елвіла теж турбувала її.

Адже нічого поганого чоловік їй не зробив.  Навпаки,  він  завжди поводився ненав'язливо і ввічливо.  І вже за це Мілета була йому дуже вдячна. 

Нічиєї провини немає в тому, що вони не змогли зблизитися одне з одним, не зуміли одне одного полюбити.

Королівська радниця Орвілая збігла сходами і зупинилася поруч із королевою, помітивши її землисте  обличчя, сліди сліз на щоках.

Жінки не були щирими подругами, але часом розмовляли.

Орвілая, як багато хто в палаці, здогадувалася, що між королем і королевою  не все гаразд, але, як і всі,  не хотіла заглиблюватися  у  те, що не мало до неї стосунку.

– Що з тобою? – запитала Орвілая.

Вона звикла розмовляти з королевою на рівних. Утім,  та ніколи   й не вимагала   особливого відношення.

–  У мене дивні відчуття, – чесно зізналася Мілета, – у повітрі носиться щось невловиме, але я не можу зрозуміти, що саме...

– Багато хто відчуває, – сказала Орвілая, трохи знизивши голос, – багато хто каже, що все почалося після появи тут дівчат із людського світу. Твої передчуття пов'язані з ними? Думаєш, нашому світу щось загрожує?

Мілета похитала головою.

–  Нічого певного... 

– А зміни в структурі простору? Інвіга не каже  прямо, що і до чого, а очі все одно її видають… Я переживаю, що спокійне життя  міста може закінчитися. Навіщо Елвіл і Аівір  взагалі  погналися  за тією дівчиною?  Ну вкрали – так вкрали! Нехай би залишалася там, де є! Ми ж усі були проти...

–  Тільки промовчали!  Ніхто не зупинив! – в серцях дорікнула Мілета.

– А хіба Елвіла можна переконати? – промовила Орвілая з досадою.

–  Що чути в місті? – запитала Мілета.

Сама вона рідко покидала околиці палацу і про новини дізнавалася, як правило, від інших.

– Різне... Чутки поширилися швидко. Багато хто обурений тим, що немає певної  інформації, і тому доводиться гадати про те, що ж насправді відбувається. Тільки  ми знаємо,  куди саме вирушили брати... Інші   требують пояснень.  Хочуть, щоб король особисто виступив на міській площі і пояснив.

– Ти розмовляла  про це з Айвелом?  

–  Його немає в палаці. Теж мені, царевич-замісник! Тільки щось  не так, відразу  на озеро тікає... Я ось до нього і іду. Хочеш зі мною? – запропонувала Орвілая.

Мілета відмовилася. 

Звісно, королеві не заборонено займатися справами  міста, але її це зовсім не цікавило.

– Ні, –  сумно посміхнулася вона, –  я краще тут погуляю...