45.1

Аівір одним різким рухом  провів  лезом по їх з'єднаних долонях і посміхнувся, побачивши обличчя Таїс – прозоро-біле наче воскова маска з темними провалами  очниць.

– Ось і все…

– Усе? – видихнула вона і обережно розплющила одне око.

Аівір зібрав їхню кров в єдиний згусток і шпурнув прямо в центр  рунного кола,  яке  продовжувало повільно обертатися.

Портал відкрився відразу – мерехтливий вузький коридор. 

–  Порожню руну візьмемо з собою, – шепнула Таїс, обтираючи залишки крові з долоні, –  тоді й інші не зрушать з місця.

– Погано, що поряд із порталом нікого не залишиться. А  наодинці я піти не можу. Твоя кров вимагає твоєї присутності.

– Я теж не можу!  – з жахом,  в істериці вигукнула Таїс, –   не  зможу самотужки, заплутаюся…  Що буде, якщо я розгублюся, прогавлю час?

–  Ходімо  вже! –  Аівір твердою рукою підштовхнув її вперед.

Пирнули, немов у вир, у холодне мерехтіння.

Портал сам ніс їх уперед. Таїс продовжувала обливатися потом.

Вона потилицею відчувала плече Аівіра. 

І, можливо, тому що він зараз був єдиною для неї надією, вона несподівано відчула дивну прихильність до нього.

– Ти чого тремтиш? – Аівір нахилився до її вуха.

–  Мені страшно, – щиро відповіла Таїс.

Він знайшов у темряві її долоню і стиснув.

Таїс руку не забрала. Вогонь спалахнув між їхньою обопільною раною, змішуючи залишки крові.

Портал закінчився не різко.

Стіни його почали стоншуватися, і крізь них уже просвічувалося кам'яне склепіння.

Таїс відразу ж впізнала його. Це був саме той коридор, яким кілька днів тому Роф вів її нагору, в кімнати.

– У саме яблучко! – прошепотіла Таїс.

Вони, приховані магією, прослизнули крізь блідий простір і потрапили у щось густе і в'язке.

–  Дурниця! – Аівір легенько струснув пальцями, бризнув  іскрами сріблястого світла, прокладаючи шлях крізь магічний захист.

І майже  відразу побачили Елвіла.

Він стояв біля стіни і дивився  просто на них.  Але погляд був  порожнім, відчуженим.

–  Тварюка  слизька! – висловив Аівір на адресу зміїного владики, – Він таки його зачарував…

– І що? – злякано запитала Таїс, побоюючись нових непередбачених перешкод.

– Нічого!

Аівір миттю опинився поруч із братом і з розмаху вдарив його в плече.

Той прийшов до тями.

–  Аівір? – спитав здивовано. – Як ти…

–  Не має значення! Йдемо звідси, поки зміюки не очухалися!  

Тільки  втекти  так просто не вийшло.

Сталося те, чого ніхто не міг припустити.

Портал було створено для двох. А третій – вже зайвий – ніяк не пройде.

Рішення дозріло миттєво.

– Ідіть ви! –  сказав  Аівір, відступаючи.

– Не дури! –    крикнув Елвіл, –  Я не кину тебе  на поталу…  Ми зараз придумаємо…

–  Нема часу! Ти  більш потрібен Дольвену, ніж я!

Кам'яні стіни почали стрясатися  від звуків  розлюченого   шипіння.

Таїс щосили вчепилася в руку Елвіла, потягла його за собою. Портало закрився.

Аівір залишився стояти посеред підземелля.

Він зневажливо посміхнувся, слухаючи, як наближається до нього гнів Владики зміїного царства.