Глава 45 Блискуча втеча

І незабаром  усі   десять рун  вже   танцювали колом  в темряві підземелля,  наливаючись  блідим і  таким  нестерпно-ядучим  світлом,  що  в Аівіра навіть очі заболіли.

Виявляється, він нічого не знав про руни і тому почувався дуже незатишно.  Дивився і не розумів, не встигав стежити за зміною комбінацій.

Таїс дістала порожню руну – останню.

Трохи потримала її в руках, зчитуючи енергію, і сказала:

– Ми зуміємо наблизитись до  Елвіла. Точно!

–  Минаючи магічний захист? – спитав Аівір.   

–  Авжеж!

– Без помилок? Подумай ще раз, від цього багато чого залежить. І наша свобода, і  свобода Елвіла.

– Я відчуваю, але не можу сказати, як і чому!  –  натхненно відповіла Таїс, – Тільки допоможи мені!

Вона  стиснула порожню руну в кулак і моргнула, від чого очі її перестали світитися і стали звичайними.

– Звісно,   допоможу...  Не хвилюйся. 

– Подивись-но  сюди... –Таїс  вказала на руни, які раптом перестали змінюватися і застигли в певному порядку, тьмяно виблискуючи.

–  Я подібного раніше не бачив! – зізнався Аівір.

– Але ж ти відкривав портал. Коли крав мене. Хіба ні?

– Відкривав. Тоді руни були стабільні… А інформацію про те, яким саме має бути їхній розклад, я шукав кілька років.

–  Але без твоєї допомоги не вийде. Я знаю,  як саме треба діяти. А ось в іншому… Боюся, що у найвідповідальніший момент не втримаю, втрачу контроль… – Раптом Таїс зробилося дуже лячно і  вона нервово зчепила долоні, – і ти розумієш, який жах тоді станеться…

– Ясно. Кажи, що потрібно!

–  Наша  кров.  Більше нічого. Відкриємо портал, заберемо Елвіла і назад. Сюди. А вже звідси в Дольвен…

Таїс  здавалося, що це не вона, а хтось усередині говорить її голосом,  – до того ж, цей хтось говорить такі речі, які для  справжній, людській Таїс  є абсолютно незрозумілими:

– Твоя кров відкриє пряму дорогу, оскільки ви – брати.  А моя – посилить дію рун. На певний час вони надійно сховають нас від зміїної магії. Тільки доведеться діяти швидко. Дуже швидко.

Закінчивши говорити, Таїс шумно видихнула, сперлася руками об камінь. Немов ці слова забрали усі  сили і стало неможливим навіть  триматися на ногах. 

– Натхнення закінчилися? – запитав Аівір і доторкнувся пальцями до її гарячої щоки.

Доторкнувся не зовсім впевнено, побоюючись, що зараз дівчина  може сприйняти  дотик як загрозу. 

–  Відчепись!  – слабо брикнула  Таїс.

Але він не відстав.

– Це підтримка. Безкорислива. Перші сплески сили дуже важкі. Запам'ятай на майбутнє... А в нас ще багато роботи.

–  Чого це ти взявся мене опікувати? –  їдко  запитала Таїс.

– Не з доброти душевної. Ти мені поки що потрібна. І Дольвену  також.

– Тоді давай продовжимо. Тільки без оцих твоїх штучок, –  сказала Таїс, відкидаючи його руку від свого обличчя, – Елвіл у небезпеці, так що зволікати не можна. Адже невідомо, що там ще придумає Роф.

Аівір посміхнувся.

– Я готовий. А ти?

– Так. І пам'ятай: я тобі довіряю.

– Як і я тобі!

Таїс незграбним жестом витерла піт з чола.

– Отже. Спершу наша кров.

Блиснуло лезо ножа, з каламутними слідами від минулих поранень.

– Кров треба пролити одночасно, – сказав Аівір.

Таїс проковтнула грудку у горлі  і простягла йому руку.

Аівір з'єднав їхні долоні,  перевернув  їх  внутрішньою  стороною догори, і запитав:

– То чого так зблідла? Ніколи не проводила обрядів із кров'ю?

– Ніколи, – пискнула Таїс, – я дуже болю   боюсь…

– Тоді тримайся. Це швидко.

Таїс кивнула, заплющила очі, міцно зчепила зуби, напружилась так, що м’язи затремтіли.