43.1

–  Що за  місце? 

–  Побачиш. Тільки мені потрібна твоя допомога. Самотужки я не впораюся.

– Допомога?

– Сила, щоб відкрити портал, – пояснив Аівір.

– Але я не знаю, поняття не маю, як нею користуватися, –   запанікувала дівчина.

– Доведеться навчитися. Причому дуже швидко. Змії-перевертні нишпорять навколо, підбираються усе ближче.  А там  ми будемо в безпеці.

–  А як же Елвіл?

– Заради Елвіла ти й повинна постаратися! –  вагомо відповів Аівір.

Заради Елвіла... 

Відчуття власної могутності не надихало, а навпаки, дуже пригнічувало Таїс. 

Вона боялася припуститися помилки, боялася, що ця сила виявиться їй не по зубах, боялася, що стане причиною нещасть, які ніхто вже не зможе виправити.

– Немає часу жаліти себе.  Потрібно діяти.

– Тобі легко казати! Ти вмієш контролювати…

– Не зовсім, – Аівір усміхнувся красномовно, – Бажання досі не дає мені зосередитися  навіть у голову стріляє…

– Бажання?

Таїс зиркнула на нього невпевнено і, про всяк випадок, відступила подалі.

– Не хвилюйся. Тебе воно більше не зачепить.

–  Тоді навіщо ти мені про це кажеш?

– Я хочу бути відвертим із тобою, – пояснив Аівір, –  І сподіваюся на взаємну відвертість. Хочу, щоб ти розслабилася і перестала бачити в мені загрозу  для своєї  цноти,  чи чогось там ще…

– Та щоб ти провалився! Добре!  Кажи вже!

–  Пам'ятаєш, що  ти відчула в ту мить, коли перетворилася на змію?

Таїс задумалася, викликаючи в пам'яті короткий, жагучий момент, сповнений болю та страху.

– Це було… бр-р-р… дуже неприємно. Думала – помру з кінцями.

– А докладніше?

–  Нудоту, біль у грудях і шум у вухах, все нутрощі назовні вивертало…

Спогади обрушилися лавиною.

Таїс знову затремтіла, тіло її вкрилося пітом.

Аівір, побачивши, що вона ось-ось заб'ється в припадку, міцно взяв її за плечі і струснув.

Жалюгідна, слабка, на межі істерики дівчинка більше не викликала в нього ніяких почуттів, крім ​​жалості та дивної якоїсь ніжності.

Може, її по щоках відшмагати? Легенько, тільки для того, щоб прийшла до тями.

– Нуж бо, заспокойся! Думай про силу, а не про біль.

– Почекай… хвилинку, – судомно дихала Таїс, – я зараз… візьму… до рук… не знаю, чому… так… знову…

Аівір знав. Людська суть усе ще кричить у ній, заглушаючи шепіт  суті  іншоствітньої.  Тому про те, щоб сконцентрувати енергію, не може бути й мови. Ні вмовляння, ні стусани не допоможуть.

То що лишається?

Він нервово заходив уздовж багаття.

– Я все зіпсувала! – схлипнула Таїс, витираючи сльози.

–  Ось що  зробимо. Я  позичу  тобі трохи своєї сили. Цього вистачить, щоб знову активувати твою. Заспокойся та послухай. Зараз від тебе залежить все, у тому числі й свобода Елвіла, – сказав Аівір.

– Згодна…

– Тоді приступимо! – і  ножем, з силою  провів  по раніше зроблениму порізу.

Бліда, зі свинцевим відливом кров, потекла  знову.

Аівір узяв руку Таїс, приклав її розкриту долоню до своєї рани.

Таїс, сполотнівши, з жахом чекала того, що станеться далі. Кров потрапила на її шкіру і почала проникати крізь неї,  просочуватися всередину.

Нудота, запаморочення, тремтіння в грудях – все повернулося.

Аівір поклав другу руку на її гарячу потилицю і, як не дивно, це надало їй впевненості. 

Навіть легше стало  від  його дотику.

Ще кілька кілька  митей – і гаряча сила  знову побігла  по венах, тіло стало легким,  майже  невагомим –  тільки підстрибни й одразу злетиш...

– Ну ж бо, – підбадьорив її Аівір, –  треба створити кільце! Уяви собі...

І Таїс  створила. Сама не зрозуміла, як.  Просто уявила, що повітря тріснуло, і простір розкрився...