41.1

Аівір підніс чашу до її обличчя.

У глибині її щось забулькало, і на подернутій брижами  поверхні з’явилося   зображення: кам'яні стіни підземелля і товсті залізні грати, вкриті чорним слизом.

Таїс здригнулася:

– Здається, те саме місце, в якому мене тримали…  

А тепер там був Елвіл. Ніякі  пута його не утримували. Але рухатися він міг лише від стіни до стіни в межах тісної кімнати, з плямами крові на підлозі та  щурячим  трупом у кутку.

–  Гарні гостьові покої! – промовив Аівір глухо, крізь зуби.

– Я ж казала! – пошепки вигукнула Таїс і подивилася на   нього  так, немов  саме  він і   був винен у всіх нещастях світу.

А  той  не відривав очей від брата. 

Ось вона, жадана мрія! 

Елвіл у полоні. Ельфам не залишається нічого, крім як визнати королем саме Аівіра. Хоча б на деякий час.

Але тоді  доведеться приймати важкі рішення. Ніхто з вищих ельфів не дозволить залишити короля в полоні. 

Перемовини... Інакше – ніяк. 

Війна з Рофом на його території – заняття  досить безперспективне і   небезпечне. 

Перемовини розтягнуться на кілька місяців, а то й довше…

Блискуча можливість продемонструвати Дольвену  свої здібності, свій вплив.

І  старший брат ні в чому не зможе його звинуватити.

До зміїного царства він вирушив з доброї волі, його ніхто  на такий вчинок не штовхав. Навпаки, Аівір пропонував вирушити разом.   Елвіл відмовився…

Солодкі думки  завертіли  голову.

Тож Аівір  мовчав і лише хмурився, дивлячись у глибину кам'яної чаші, в якій повільно тануло зображення брата, ув'язненого десь глибоко під землею.

– Дуже дивно, – задумливо промовив Аівір.

– Що? – негайно запитала Таїс, яка весь цей час дивилася на нього насторожено-вичікувано. 

– Чому вони його не скували... І чому він з такою покірністю прийняв свій полон?

Таїс зсунула брови, згадуючи.

– Коли я сиділа в тому  підземеллі, вони не випустили мене, доки не переконалися, що ніякої особливої сили в мене немає! Там стіна якась, чи що... Невидима… Я в неї кулаками  гамселила…

Аівір вилив  рідину з чаши  у вогонь. Дим зробився  красним наче кров.

– Звісно! Підземелля  блокує будь-яку магію. 

–  І нічого не можна зробити?

Аівір похитав головою.

– Елвіл  дуже могутній. Але не здатний самотужки протистояти об'єднаній магії усього зміїного кубла. Тому його кинули в такий тісний і замкнутий простір, здавлений чарами з усіх боків. Тепер зрозуміла?

– І що далі? Хіба ми не повинні його звільнити?

– Знати б, як саме…

– Закликати на допомогу інших ельфів! Адже у вас там стожильна армія, здається?

– Армія в нас справді доволі потужна, але все це марно, – відмахнувся Аівір.

–  Чому?

– Думаєш, похід ельфійських воїнів у бік зміїного царства залишиться непоміченим? Навряд чи Роф погодиться битися у відкритому полі.  Навпаки, змії закриють усі щілини свого гнізда і вб'ють першого ж, хто спробує туди сунутися.  Неважливо –  зі зброєю чи без неї.

– Отже, все так безнадійно? – понуро запитала Таїс.

–  Майже  безнадійно...

– Але ж вони  не завдадуть йому шкоди? – вона зазирнула  у вовчі  очі Аівіра.

–  Не  завдадуть.

– Тому, що він король?

– Тому, що не мають  такої сили. 

–  А далі? Триматимуть його в  полоні вічно?

–    Почнуть торгуватися. Ще б пак! Такий  заручник!

– Але ж ми... ви повинні  якось діяти? –  Таїс грізно роздула ніздрі, – 

Чи ти радий, що Елвіл у полоні? Радий? Кажи правду! Я ж пам'ятаю, ти  хотів вкрасти  в нього силу.

Аівір мовчав.

Таїс щосили зчепила пальці рук. 

Без Елвіла нічого не має сенсу –  ні її перебування у світі ельфів, ні взагалі нічого.

Щось велике, колюче   підкотилося до горла. Здалося, ніби світ на уламки розлітається.

Так завжди траплялося, з самого дитинства, коли треба було визнавати своє безсилля. 

Наприклад, сказати матері про погану оцінку. Або про те, як провалилася крізь підлогу  в недобудованому приміщенні, розбила голову і ледве ногу не зламала. 

Добре, обійшлося – тільки вивихнула,  і вибратися зуміла самотужки.