Глава 41 Ритуал крові

Аівір не сумнівався і своїх підозрах. 

Роф з легкістю наплює, не здригнувшись, опоганить закон,  який  існує багато епох. Роф  знає про обрану, націлився на неї. А вона його обдурила, вислизнула з рук. Цей факт, напевно, змусить головного змія робити підлі вчинки і нічим не гребувати.

– Все ще не віриш мені? –   запитала Таїс, уважно стежачи за тим, як похмурніє обличчя Аівіра, як темно-зелені очі наповнюються  ядучим  блиском.

– Вірю. Тому що добре знаю Рофа.

– І що?

– Зараз все зроблю…

Аівір озирнувся, підібрав  великий  круглий камінь, що лежав серед розсипу інших подібних каменів, і затис його в долонях.

Коли камінь почав диміти, Таїс навіть злякалася.

Але Аівір лише незворушно спостерігав за тим, як плавиться, натужно вигоряє під його долонями твердий уламок скелі, перетворюючись на чашу з нерівними краями і слідами від кіптяви  по боках.

– Ого! –  захопилася Таїс, –  а я  б так змогла?

– Якщо вкрадеш мою силу.

Таїс зосереджено наморщила  лоб:

– Послухай, можеш пояснити, як це працює?

– Не можу... Не знаю.  Думаю, згодом  сама зрозумієш. 

– А я здатна красти силу, не торкаючись?

– Навряд чи. Принаймні в книгах про це нічого немає.

– А через кров або через любовний зв'язок –  точно вкраду? – не відставала Таїс.

Зрештою, Аівір – єдиний, хто здатний хоч щось розповісти про  цю силу, яка блискавкою вразила  її долю, і  перетворила  на  попіл    усе безтурботне  минуле життя.

– Залежить від обставин…

Таїс задумливо розглядала його профіль: чіткий, пихатий такий...

– І Дінку ти забрав… Злякався, що я – не та? Тому що не настільки  вродлива?  – запитала вона з гіркотою.

– Саме так!  

Таїс сердито підібгала губи:

– Нічого дивного… Дінка завжди на першому місці. Її все вважають красунею!

– Невже? – Аівір посміхнувся.  Не як завжди: нахабно і розв'язно, а м'яко, ласкаво навіть.

– Хіба сам  не оцінював Дінчину зовнішність? – пирхнула Таїс.

–  Виключно в корисливих цілях.

–  Еге ж, в корисливих! Особливо, коли ми гуляти пішли... Мене ледь не знудило від ваших витріщалок!

– На неї звертають увагу, а на тебе – ні? Тому й  злишся? – спитав Аівір, трохи збентежений цим вибухом почуттів.

Таїс повільно видихнула.

– Ні, нічого такого… Звикла вже. Гаразд! –  вона раптом обірвала розмову –  навіщо взагалі завелася? Ще, чого доброго, Аівір вирішить, що вона його до Діни ревнує!  

І запитала:

– То що там далі із цією чашею?

–  Джерельна вода.

– Я наберу, – буркнула Таїс, від чогось ховаючи очі, – мені треба рухатися…

Наповнену водою чашу, Аівір підвісив у повітрі над вогнем. Язики полум'я негайно потяглися до неї, обвиваючи, облизуючи кам'яне дно.

Таїс уважно спостерігала за його діями. 

Ритуал здавався їй смутно знайомим, немов щось дике, неминуче проривалося крізь непрохідні нетрі її пам'яті, ламаючи й трощачи все на своєму шляху. 

У скронях застукало: надсадно, з болем. Таїс  завмерла, майже перестала дихати. 

Вона  вже  навіть  звикати стала  до цього болю.  

Аівір ножем порізав руку з внутрішнього боку – від зап'ястя до ліктя.

Бліда, з металевим блиском кров, потекла в чашу, і та закрутилася: спершу повільно, потім усе швидше і, нарешті, так стрімко, що втратила будь-які обриси. А її вміст якимось дивом залишався всередині, не вихлюпувався.

Натомість клуби диму розліталися на всі боки наче злякана вороняча стая.

І запах від нього йшов гіркий, нудотний…

Таїс, все ще на слабких ногах  піднялася,  щоб  зазирнути в чашу.

– Почекай! –  сказав Аівір з усмішкою, –  Покажу, коли буде готово.

–  Чому  так  складно? 

–  Тому, що Елвіл старший за мене. Побачити, що відбувається з Айвелом, було б набагато простіше.

Таїс  обережно видихнула. 

Вона боялася, що пульсація у скронях стане ще нестерпнішою. Але біль, навпаки, почав повільно вщухати. 

Через кілька  секунд   рух чаши сповільнився.

Аівір  підхопив її у долоні.

– Що там? –  Таїс навіть притупнула від нетерпіння.