40.1

Підскочила і одразу впала –  коліна підігнулися. 

–  Тихіше, – Аівір підставив їй руку, – Розкажи, краще, що  там сталося.

– Уяви не  маю! – крикнула Таїс і вся затряслася  від ридання, – Я вдарила цього… охоронця ножем, кров бризнула  на всi боки,  потім… перетворилася на змію якось… І  щось потягло мене дідько  знає  куди…

–  Тож його кров  потрапила   тобі на шкіру?

–  Потрапила!  Ось, дивись, досі плями залишилися!

І Таїс почала розлючено  стирати  бурі бризки з передпліччя і  з долонь.

–  Нічого дивного. Ти  просто вкрала   його магію, – констатував Аівір.

–  І що? Тепер буду завжди перетворюватися на змію?

– Не знаю... Навряд чи…

Таїс схопилася за голову –  у  скроні хлюпнула кров, шаленою хвилею  омила серце.

–  Мене  ж шукають!   

–  Поряд зі мною  не знайдуть, –  сказав Аівір, і додав, якось недобре всміхнувшись: – Отже, ти   сама втекла!  А Елівал пішов вимагати тебе назад.

Таїс судомно схопила ротом повітря.

– Елвіл зараз у цього припадочного Рофа?

– Так.  У нього. 

–  Але ж я втекла! 

–  І що?  

– Ти дійсно не розумієш?  Цей придурок хотів зі мною одружитися просто завтра, а я втекла... Він... він вирішить, що Елвіл причетний до моєї втечі!

–  І що? –   знову  запитав Аівір.

–  Він не випустить його зі своєї годуючої  нори, ось що! –  несамовито крикнула Таїс.

Голос її заплутався в низьких скелях і навіть луною не озвався – зник без сліду.

Аівір недовірливо скривив губи.

–  Взяти в полон короля ельфів? Роф на таке  не наважиться... 

–  Ще й як наважиться! –  прошипіла Таїс, виблискуючи злими очима, – Він  наче одержимий. Псих скажений. Псих ще більший ніж ти! І, до речі, тепер я розумію, на що здатна! –   із викликом подивилася на Аівіра. 

–  Але не розумієш, як цим користуватися! –  парирував той.

–  Навчуся! –  крикнула  Таїс  і напружилася так сильно, що її обличчя густо почервоніло.

– Що ти робиш?

–  Намагаюся знову перетворитися на змію.

– Навіщо?

– Може, вдасться прочитати думки  Рофа.  Змія змію краще зрозуміє…

–  Це так не працює.

–  А як? Сила при мені ж має залишитися, хіба ні?

– Ти вбила того охоронця?

– Ні, здається... Тільки поранила...

–  Тоді   сила повинна  до нього повернутися.   Щоправда, я й сам не впевнений, – обережно відповів Аівір.

Таїс доторкнулася кінчиком язика до кірки на персохлих губах.

– У тебе вода є? Пити хочу...

– Вино?

– Ні, краще води.

– Там джерело, – сказав Аівір, вказуючи на ущелину в скелі.

І тільки тепер Таїс почула  неподалік слабке дзюрчання  і, схопившись, кинулася туди.

Напилася, змила начисто краплі крові зі шкіри.  

Перше збудження минуло і навалилася слабкість – така, що хотілося просто лягти і лежати без руху.

Вона  обережно виглянула назовні.

Аівір стояв біля вогню і дивився, як звиваються, потріскуючи, яскраві язики полум'я.

Дивно, але усвідомивши свою силу, Таїс  майже перестала його боятися. Та довіряти не  поспішала –  бо, як і раніше, вважала його небезпечним і  для себе  і, можливо,  для Елвіла.

Буває, що брати ненавидять один одного гірше за будь-яких ворогів. То як же вона повинна зараз  поводитись? Як зрозуміти, грає він чи, дійсно, здатен  допомогти?

Аівір відчув погляд і повернув голову у її бік. Посміхнувся…

Невже вгадав думки? Таїс  сердито витерла вологі руки об джинси, підійшла і стала навпроти.

–  У тебе з рота кров йшла, –  сказав Аівір, мружачи на неї крізь дим вогнища, що їх розділяло.

– Так! Але жодних поранень, начебто, нема, –  Таїс ще раз провела язиком  по яснах, по  піднебінню, по  ізнанці  щік.

– А як почуваєшся?

Таїс промовчала. Невже його правда цікавить її здоров'я?

–  Їсти хочеш? – спитав Аівір.

Таїс смикнула плечима.

–  Слухай, а ти можеш якимось чином з'ясувати, що зараз із Елвілом? Я дуже за нього турбуюсь…

–  Можу. Через кровну спорідненість.