39.1

Слуга закрив  голову руками і почав тихенько підвивати від жаху.

–  Отже, виключно за її бажанням? – зневажливо посміхнувся Елвіл.

–  Негайно відправити погоню! – заволав Роф так, що стіни затремтіли, штовхнув слугу ногою до виходу і повернувся до Елвіла:

– Це ти! Відвернув мою увагу, поки хтось із ельфів допоміг їй. Нікчемне дівчисько самотужки  не   подолало б мого воїна!

–  Звинувачення бездоказове, – спокійно заперечив Елвіл.

Сумнівно, щоб Аівір непомітно проник на територію підземного палацу, поранив охоронця і допоміг  Таїс втекти.

– А мені й не потрібні докази! – ревів Роф, засліплений шаленою люттю.

Обрана втекла  прямо з-під носа.  Є від чого втратити розум!

– Ти нікуди звідси не підеш! Нікуди не підеш! Залишишся заручником, поки ельфи не повернути мені дівчину.

– Заспокойся, Рофе, – сказав Елвіл, –  Ти дуже схвильований. Якщо Таїс і  втекла, то без нашої допомоги.

– Я тобі не вірю.

Роф пронизливо свиснув.

До зали негайно вбігло п'ятеро величезних охоронців, озброєних до зубів.

Вони оточили Елвіла щільним кільцем.

Той усміхнувся зневажливо.

– Чи не замало?

– Я добре  знаю, на що ти здатен, ельфе!  Але не думай чинити опір. Ти залишишся тут, поки я все не з'ясую.

І Роф квапливо попрямував до кімнати, куди віднесли пораненого охоронця. Поруч  з ліжком  на таці лежав закривавлений кинджал.

Навколо метушився придворний лікар, очищаючи й перев'язуючи рану.

– Він може говорити? – запитав Роф, вдивляючись у бліде  немов полотно, обличчя.

– Цілком, – запевнив лікар, – Рана не надто серйозна, і я не розумію, звідки такі наслідки... Подібна  рана не могла звалити його з ніг...

Роф штовхнув  воїна  в плече.

–  Розповідай!  

Той ледь чутно застогнав,  з   зусиллям розплющив очі, почав говорити хрипким кволим голосом.

Він  й сам не розуміє, що  сталося, на мить втратив пильність,  і дівчині якось вдалося   заволодіти кинджалом… 

Хто  міг ж  припустити, що малявка, яка від вітру хитається, здатна на таке? Хотів відібрати зброю, а вона –  спритна і хитра  наче скажена ящірка  – всадила  кинджал йому в бік. Далі нічого не пам'ятає, бо відключився...

–  Від такої дріб'язкової рани? –  проричав Роф.

Помертвіле обличчя   пораненого вкрилося  потом, на губах виступила скривавлена піна, руки й ноги його дрібно затрусилися.

Такому  є лише одне пояснення: Таїс скористалася своїми здібностями, своєю магією прихованою. Магія обраної, нібито,  на  якийсь час отруює кров – про це й попередження  у книгах було.

Але як вона так  швидко зуміла опанувати силу? 

Чи вже вміла, просто вдавала, грала з ним, водила за ніс? А насправді, тільки й  чекала слушного  моменту!

Роф  скрипнув  зубами від безсильної   люті і попроямував до дверей. 

Але на порозі  зупинився і,  важко зиркнувши  через плече на пораненого, запитав:

–  Виживе?  

– Безперечно! –  кивнув  лікар.

Роф повернувся до зали.

– Ти залишишся тут, –  повторив він, з ненавистю дивлячись в обличчя Елвіла,  – Поки мені не повернуть дівчину.

Той байдуже знизав плечима.

Звичайно, Роф розумів, що чинить страшний злочин, незаконно утримуючи в полоні  ельфійського короля. Адже той прийшов до нього  відкрито і  без зброї.

Тільки відступити нема куди.

Обрану потрібно повернути  у будь-який спосіб.

Вона необхідна йому, щоб заволодіти Сніговою Пусткою і стати єдиновладним правителем Мерехтливих гір.