Глава 38 Оце так пощастило!

Роф мовчав. 

Мовчав і воїн-охоронець, схожий на нерухому кам'яну статую. Але погляд Владики Таїс відчувала чітко. 

Він ретельно вивчав її, намагався прочитати її думки.                               

Невисока, дуже тендітна дівчина. Зовнішність так собі, непримітна. Темні очі, веснянки на щоках... 

Хіба що волосся розкішне, але здається занадто важким для її тонкої шийки, яку  з легкісттю можно зламати однією рукою.

Невже в такій жалюгідній  малявці  ховається  настільки руйнівна сила? 

Не повірив би, якби сам у цьому не переконався під час  поцілунку.

Так, одруження – найкращий вихід. Тоді вже ніхто не посміє заявити про свої права на обрану. 

Головне – щоб не втекла. 

–  Володарю! – покликав ззаду  не впевнений голос. 

– Ну що там таке? – Роф нетерпляче озирнувся, – Я ж велів не турбувати…

– Ніхто б не наважився, якби не обставини... – пролепетав слуга, схиляючись у низькому поклоні.

– Які ще обставини?  

– Король ельфів...

–  Хто? – І Роф мимоволі обернувся на Таїс.

Вона стояла на краю обриву, сумно дивлячись  на вершини далеких гір, прихованих туманом і, здавалося, ось-ось заплаче.

– Король ельфів власною персоною, – ще тихіше повторив слуга, – Бажає вас бачити.

– Він один, без  супроводу?

– Один. Его відчули поряд з кордоном  і поїхали назустріч…

Зрозуміло, охоронці зустріли його з усіма почестями. Між Дольвеном та Юрмелітом відносини нейтральні, жодної ворожнечі немає.

Неважко здогадатися, навіщо  припхався  Елвіл. 

Ельфи  ніколи не змиряться з тим, що в них з-під носа поцупили  таку здобич.  

Але як швидко вони здогадалися, хто саме вкрав дівчину!

Роф ледь зубами не заскрипів від люті.

Елвіл у своєму праві.

Якби зараз скликати нараду з представників усіх навколишніх земель, влаштувати розгляд, потрясаючи загальними законами, то змії-перевертні залишилися б у меншості. Їх би  ніхто не  підтримав. Незважаючи на те, що обрана душа колись належала  саме їм.

Але Роф плювати хотів на всі закони. 

Тож потрібно одружитися з дівчиною якомога швидше. Сьогодні, наприклад. Навіщо чекати? А Елвіл нехай   буде  свідком.

– То що передати ельфійському королю? – обережно поцікавився слуга.

– Ні, це поганий тон – змушувати   правителя   сусідньої держави чекати, – усміхнувся Роф,  – я негайно  поговорю з ним!

Слуга вклонився і зник.

Роф підійшов до Таїс.

– Потрібно  повертатися, –  сказав він, – У мене з'явилася невідкладна справа.

–  Ми й півгодини тут не пробули! –  збунтувалася  Таїс, –  Якщо в тебе якісь справи, то  чому я повинна  страждати? Залиш мене з цим громилою. Куди я втечу?

Роф оцінив ситуацію. Так, тікати  нема куди. Хіба що  головою  у прірву.

– Добре, залишайся…

І  заговорив із воїном-охоронцем.  Своєю, зміїною мовою. Той кивнув.

Таїс  покосилася на непроникне обличчя свого вартового і  відійшла від краю обриву.

Як довго Роф буде відсутній? 

Таїс пройшла трохи вперед і помітила серед чахлої трави вузьку стежку.

І, начебто, не надто крутий спуск.

Та й кущі є. Гілки, на перший погляд, не дуже  надійні, але якщо акуратно триматися…

– Я сходжу подивлюся, що там, заодно й розімнуся! – безтурботно сказала вона і бадьорим кроком попрямувала вниз.