37.1

– Особливе чуття?

– Так. Зміїне. Оскільки запам'ятовувати, як саме розташовані ці  лабіринти, нема ніякого сенсу.

– Чому?

– Вони весь час змінюються.

– Як змінюються?

– Змінюють напрямок...

–  Тобто?

– Тобто, ось цей коридор  наступного разу  приведе зовсім  в інше місце.

–  І навіщо такі складнощі?

– У кожного своя захисна магія. А нам багато хто заздрить. Ось чому!  – з гордістю відповіла Найле.

Таїс досадливо  прикусила губи. 

Добре, що запитала. Виходить,  запам'ятовувати дорогу – марна справа.

Прийшли до кімнати.

–  Я залишусь  тут, із тобою, –  заявила Найле. 

– Дзуськи!  Мені ніхто не потрібен. 

– Наказ Владики!  

Якимось шостим чуттям Таїс зрозуміла, що служниця зараз перетворитися на змію. 

– То  й сиди собі тут! – буркнула вона  і пішла перевіряти, чи висох  одяг.

Висох. Таїс стягнула з себе дурну сукню і швиденько переодяглася. У джинсах і футболці відчула себе більш упевненою. Черевики теж одягла, хоч у кімнаті й було досить тепло.

– Даремно! – заявила Найле, –  Нашому владиці таке вбрання не сподобається.

–  Він твій владика, а не мій! – огризнулася Таїс.

– Ти дуже зухвала дівчина, – насупилася Найле, –  Нічого,  скоро зрозумієш, як   треба  поводитися.

Таїс промовчала, вирішила не перегинати палицю  і не налаштовувати служницю проти себе.

На щастя, довго чекати не довелося. 

Скоро зміїний владика  з'явився на порозі в супроводі величезного  озброєного воїна зі скляними, абсолютно порожніми  очима.

Незадоволено  поморщився, побачивши Таїс у її людському  одязі.  

– Можемо йти нагору? – перебільшено бадьоро запитала вона  і натягнула куртку. 

–  А це навіщо? Нагорі тепло!

–  Для тебе тепло, а для мене – не знаю.  Я не знаю, яка там погода.

Роф повірив.  

А Таїс не збиралася залишати тут жодного клаптика зі своїх речей. Вона тремтіла, немов у  передчутті чогось важливого, доленосного. 

Усі її думки  займав  Елвіл.

Таїс  прагнула до нього усім своїм єством   і  навмисно   роздмухувала  цей вогонь.  

Так їй було простіше боротися і з зовнішньою небезпекою, і з власними страхами.

–  Іди! – сказав Роф, пропускаючи її вперед.

–  Куди саме?

– За коридором.

І Таїс пішла, все більше розпалюючи в собі цю любов, перемішану з шаленою надією і ще  з чимось невимовно чудовим,  що  солодко пестило її серце.

Ось, нарешті, і свобода.

Таїс зупинилася,  вражена   навколишнім краєвидом.

Гори, урвища і ліси – місце здавалося абсолютно непрохідним і таким величним, що  дух захопило.

Але через мить захоплення змінилося відчаєм. 

І як вона зуміє втекти назад до ельфів по всіх цих кам'янистих кручах?

Таїс підставила гаряче обличчя диханню  горного вітру. 

На мить  уявила –  Елвіл стурбований її долею, він шукає її, божеволіє від того, що  вона пропала.

Від такої солодкої думки підкосилися ноги.  Таїс  похитнулася і сперлася спиною об  скелю.

– Щось не так? – занепокоївся Роф.

–  Нічого!

Гірське повітря – свіже і прозоре огортало її.   

Тільки з незвички дихалося важкувато.

Таїс повільно пройшла вперед по кам'янистому майданчику, розглядаючи гострі піки і стрімкі провали.

Проповзти змією тут легко, а ось ногами пройти  – наряд чи. Відразу зірвешся у якусь безодню.