36.1

– Трапезна, – сказала Найле, обводячи пухкою рукою простір, схожий на кам'яний мішок.

– Така маленька?

– Це мала трапезна. Для приватних вечерь або обідів...

І справді. Невеликий, витончений столик біля стіни  був накритий на двох. 

– А де... цей... як його... Роф? – запитала Таїс презирливо, від чого  Найле  ледь  свідомість не втратила.

– Про Владику слід говорити  з пошаною і благоговінням! – вигукнула вона і  від обурення на мить обернулася змією, вся звилася кільцями, а потім знову повернула людську подобу.

Таїс   навмисне підібгала губи, навмисне пирхнула:

–  Теж мені, Владика! Зараз помру від сміху!

– Дівчинко! Звідки ти прийшла? – злякано-здивовано вигукнула Найле.

– Зі світу людей, –  машинально відповіла Таїс.

–  Хто ж у вас там усім керує?

– Хто? Та по-різному. Ну… там, звичайно, є певна ієрархія.

Найле поспішно відступила і зігнулася в поклоні.

У отворі дверей з'явився Роф.

– Яка ієрархія? Розкажи, – усміхнувся він і махнув рукою, відпускаючи служницю.

– Ну є... президенти і чиновники всякі, парламенти… Десь й королі залишилися, такі, номінальні… Хто має право,  ухвалюють закони, за якими слід жити.  Та вони це роблять  не з власних примхів, – поспішно додала Таїс, –  Звісно, всяке трапляється… Але, зазвичай, їх люди обирають, і якщо вони щось роблять не так, то люди можуть їх послати... попросити піти… Хоча я у політиці не дуже, чесно кажучи, разбираюсь…

–  Дивні стосунки, – зауважив Роф, відсуваючи стілець і запрошуючи Таїс сісти, –  Нам простіше. Я  сам вирішую все, бо знаю, як буде краще.

– Краще для кого? – Таїс іронічно підняла брови, – Для тебе?

–  Для всіх, люба моя, для всіх! 

Таїс сіла за стіл, а він, продовжуючи стояти позаду, поклав долоні їй на плечі.

Таїс   нервно засмикалася.

–  Дуже дивно, – сказав Роф, –  Я думав, ти будеш  більш вродливою. 

Ну звісно! Щось подібне говорив і Аівір.

Таїс викликала в пам'яті його обличчя і ледь не заскрипіла зубами від люті. Це він винен у всіх її поневіряннях і бідах… Клятий Аівір!

І чому тільки він так схожий на Елвіла!

– Швидше за все, ви помиляєтеся, –  Таїс рішуче скинула важкі долоні зі своїх тендітних плечей, – Якщо я  така потворна,  як ви всі кажете, то,  виходь, –  ніяка не обрана!

–  Обрана.  І цьому є докази.

–  Безглуздий збіг обставин!  

–  Гарна спроба, – засміявся Роф, – але невдала.  Ти   залишишся тут. Назавжди. 

Таїс відсунула від себе тарілку зі шматочками якихось овочів, политих соусом.

– Тоді  оголошую голодування! Не буду нічого їсти  і навіть пити не буду!

– Не допоможе. Силою  нагодують.

Роф став навпроти, склав руки на широченних грудях, і почав  прожигати  Таїс свої зміїним, гипнотичним  поглядом.  

Дівчинці  здавалося, що її з розмаху жбурнули в крижану воду, або що вона сама перетворилася на шматок льоду.

Але  вона пручалася. З останніх сил.

– Ось ти стоїш весь такий крутий, дивишся на мене, як на комашку, гіпнозом своїм по голові лупиш, і думаєш, що я стану тобі підкорятися? Або закохаюся в тебе? 

Намагалася бути впевненою і презирливою, але язик заплітався від страху.

– Отже, ти залишишся тут, – не звернувши уваги на її слова, жорстко сказав Роф, –  тебе навчать усьому, що має знати дівчина королівської крові. Історія, придворні звичаї та  все таке інше… 

–  Але навіщо? – здивувалася Таїс.

– Через кілька днів  я одружуся з тобою.

–   Що?

Вона аж з місця схопилася,  грохнула стільцем.