35.1

Сріблястий порошок  просипався  на землю, повторюючи  викладений з каменів  візерунок. 

Відкрився хід у підземелля.

–  Порошку майже немає, –  Аівір показав порожню скриньку.

– А іншим способом відкрити не можна?

– Напевно, можна. Але  мені  про це невідомо… Гадаю, немає сенсу брати її  з собою, – сказав Аівір і ретельно закопав скриньку в сніг під одним із каменів.

Спустилися вниз, у непроглядний морок. 

Ельфи чудово вміють бачити в темряві. Вони бачать світло, енергію, що виходить від усіх живих і неживих предметів.  

Ефект триває не дуже довго, потім зір сліпне і потрібен вогонь, але цих кількох хвилин достатньо для того, щоб побачити все, що потрібно.

Загублене підземелля… 

Назва заманлива й таємнича, але по суті – тісна кругла печера, посеред якої стоїть плоский, відполірований камінь.

– Ось тут лежали руни, – сказав Аівір, вказуючи на глибоку нішу всередині каменю.

– І більше нічого?

–  Можливо ще щось є, а ми не бачимо…

Елвіл і сам так подумав. 

Його знову охопило відчуття нереальності.

Він  ніколи не бував тут, не міг бувати, але звідки  тоді взялося це дивне хвилювання?

Елвіл  приклав розкриту долоню до теплої вологої стіни, обплетеної тонким гнучким корінням невідомих рослин, і прислухався. Але чув лише легкий подих земних глибин.

Аівір у цей час розклав на камені руни.

– Дивись-но! – покликав він брата.

– Думаєш, це правильна комбінація? – спитав Елвіл, вглядаючись.

Аівір затамував подих. Сказати чи не сказати, що руни пов'язані безпосередньо з Таїс?

– Скороіше за все – правильна.

– І вони вкажуть, де дівчинка?

Аівір сумнівався  ще якусь мить.

– Я збрехава тобі, – сказав він, крутячи в пальцях порожню руну,  – Таїс –  не просто дівчина зі світу людей. Вона обрана, має силу. Могутню силу.

Елвіл анітрохи не здивувався. Тільки запитав:

–  Знаєш, якою саме силою вона володіє?

– Не цілком упевнений, – зам'явся Аівір, – Стихійною  силою…

Йому навіть якось легше на душі зробилося. Напівправда – все ж краще, ніж нічого.

Він  помістив порожню руну  в центр рунного кола.

–  Виходить, Інвіга правильно здогадалася? – спитав Елвіл.

– На те вона і хранителька!

– І енергія спрямується до Таїс, тому що руни пов'язані з нею?  

До цього він ніколи не мав справи з  такою магією.

– Так. Потрібно лише посилити тиск і портал відкриється...

Зараз набагато простіше. Немає потреби витрачати енергію ще й на те, щоб ніхто не відчув рух стихій.

– А руни залишимо тут?  

– Ні. Тепер це власність Дольвена.

Брати об'єднали енергію.   Стіну печери прорізав синій і  гострий наче стріла, промінь. 

Відкрилася воронка – енергетична спіраль,  яка уводила кудись   в надра землі.

Аівір згріб руни назад у сумку. 

– Йдемо? –  чи  то запитав, чи  то сказав Елвіл не надто впевнено, і   першим ступив за межу переходу.

– Сподіваюся,  воно  того варте, – пробурмотів Аівір, крокуючи  слідом за братом.

Вони навмисне зупинили потік незадовго до кінця, інакше ризикували перенестися просто в серце підземного палацу.

Тож портал обірвався там, де і вони й розрахували –  недалеко  він кордону зміїного царства.

Їхню присутність   закривала магічна завіса.

–  Може, обміняємо Таїс на руни? –  запитав Елвіл, дивлячись на потріскану від спеки землю, на чахлі кущі, що стирчали з неї, на похмурі скали. 

І над усім цим висіло червонувате, обпалене сонцем небо.

– Руни нікому не можна віддавати, – заперечив Аівір, – Руни – занадто  примхлива  сила. Якщо потраплять до Рофа, він, напевно,  знайде спосіб  прочитати їх і   знову  прикличе  Таїс  до себе.

– Тоді не будемо нічого вигадувати. Я піду до нього  чесно, відкрито…

– Пішки?

– А тут можна дістати коней?

–  Якщо добре пошукати….

– Немає часу. Як тільки  переступлю кордон, змії самі з'являться назустріч.

– А мені що робити? 

– Чекай!