Глава 34 Рішення ухвалено

Розмов і обговорень  вистачило на весь вечір. 

Нарешті  Елвіл  прийняв остаточне рішення. 

Спершу він    дійсно хотів   залишити   Таїс, забути про неї. Бо і з другою  потраплянкою  щось треба робити.

Але подібні думки відгукувалися в душі глухим роздратуванням. 

Він і сам не розумів, чому його так хвилює доля  першої дівчини.  

Елвіл нічого не знав про неї. 

Єдиним яскравим спогадом залишалася та мить, коли він побачив її вперше: спалах блискучого темно-русявого волосся над яскраво-рудим вогнем кінської гриви…

Наче якесь передвістя.

–  Отже, ти  поїдеш зі мною! –  звернувся він до Аівіра, –   Айвел залишиться тут  і простежить за всім…

– Я? –  перелякано вигукнув молодший брат, – Але я нічого не вмію. Я – воїн, а не політик.  Якщо виникнуть проблеми? Я не впораюся самотужки.

– Навіщо  самотужки? У нас є радники, вони допоможуть. Відповідальність за інших піде тобі на користь. До того ж, це лише кілька днів.

– Але ж гості… Ось-ось приїдуть!

– Нічого. Зустрінеш як годиться.  Та, скоріше за все, ми встигнемо повернутися. 

І нікуди  не подітися від відповідальності! 

Айвел  сердито, з докором  поглянув на Аівіра. 

Той   помовчав трохи, потім сказав:

– Тож, через портал!

–  Звісно! Хіба в нас немає тих самих чудових рун? –  іронічно, ніби знущаючись, запитав Елвіл, – І хіба  ти  не зумієш ними скористатися?

Знущання Аівір проігнорував.

–  Гадаю, що зумію, –  спокійно відповів він, – І портал відкрити зумію. От тільки не знаю, наскільки близько до Юрмеліту ми зможемо підібратися. Змії дуже чутливі…

– Я не маю наміру ховатися.   І красти нікого не буду. Я   піду прямо до Рофа і відкрито поспілкуюся з ним.

– Не раджу.

– Чому?

– Справи  королівства – одне,  а справи особисті – зовсім інше. Дівчисько – то  особисте... Зміюки   її не просто так поцупили, і, віддавати, напевно, не збираються, – вагомо відповів Аівір.

– Не треба робити припущень. Будемо діяти за обставинами, –   твердо сказав  Елвіл, – Тож,  перед світанком. Руни з тобою?

–  Вони надійно заховані...

– От і почнемо свій шлях з того місця, де вони заховані!

– Чи не краще захопити   кілька воїнів?  – запропонував Айвел, – Щоб прикривати тили?

– Ні до чого!    

Елвіл   вмів  бути непохитним і жорстоким.

І  зараз, коли він прийняв рішення, не знайшлося б у Дольвені того, до кого він міг би прислухатися  – ні серед радників, ні серед інших, наближених до трону осіб.