33.1

– Що скажеш, Інвіго? Роф, справді,  має права на неї?

Хранителька відповіла не одразу.  Бо будь-яке необережне слово здатне  призвести до страшних наслідків. 

Нова війна не потрібна нікому. 

Але й обманювати короля вона теж не збиралася.

– За законом, за всіма законами – і стародавніми, і нинішніми, – змії-перевертні не мали жодного права забирати дівчину, порушивши при цьому чужі кордони. Вони зобов'язані були прийти до ельфів і заявити про свої претензії, підкріпивши слова фактами або архівами...

– Тобто, ми маємо право діяти тими самими способами? – обережно уточнив Елвіл.

– За законом магії – так! – кивнула Інвіга, – Але якщо дозволено, то  я висловлю свою думку. 

– Кажи, звісно!

– Хіба мир між нашими землями не важливіший за якусь там дівчину, нехай і таку, що володіє невідомими нам достоїнствами? Ти не можеш вимагати її безпосередньо...

– Але можу пред'явити звинувачення в порушенні чужих кордонів!

– Роф просто розсміяється тобі в обличчя.  Де  докази того, що він порушив кордон?  У тебе немає свідків, крім тієї, другої... Чи не краще залишити  вашу Таїс  зміям-перевертням  і забути про неї? Так ми збережемо мир і спокій у Мерехтливих горах. 

– Якщо ми залишимо все як є, головний гад вирішить, що має права порушувати наші кордони, коли йому тільки заманеться.  – заперечив Аівір.

– Не думаю, – хранителька похитала головою, – Владика зміїного царства далеко не дурень і теж,  навряд чи,  бажає відкритого протистояння з Дольвеном. 

– Відкритого – можливо, – опирався  Аівір, – а ось потайки...

У його словах, звісно, була частка істини.

І всі замовкли, обдумуючи її.

Елвіл першим порушив мовчання.

– Таїс потрібно повернути. Але  як саме?  Може, дійсно,  вкрасти? 

Аівір досадливо поморщився.

–  Не так просто. Вона,  скоріше за все,   під надійною охороною…

Вперше за  весь  час  йому закортіло розповісти всю правду, а не часткову.  

Він не бажав братові зла. І не хотів, щоб той вирушав за дівчиною, оскільки це могло бути небезпечно. 

На своїй території змії мають повне право вчинити з будь-ким так, як вважатимуть за потрібне. Навіть із королем. Особливо якщо той  з'явиться як злодій, крадькома…

І в цей момент Аівір остаточно зрозумів – підставити Елвіла він не зможе. 

Та   правда,  почута зараз,  вже ні на що не вплине. Рано чи пізно, всі й так дізнаються, що Таїс – обрана.

– Портал! – промовив  Айвел, який мовчав до цього, і якого подібні перспективи теж схвилювали, – Ми можемо відкрити портал так, як уже відкривали... Це буде миттєвий перехід. Забрати Таїс і повернутися, поки портал відкритий. Слизькі гади навіть зрозуміти нічого не встигнуть.

Звісно! Про портал  розмірковував не тільки він.

–  Руни,  які   не бачили світла, – сказала Інвіга, – з ними було б набагато простіше.

–  Невже? – запитав Аівір, кинувши миттєвий погляд на Айвела.

– Вони пам'ятають те, про що ми давно забули. Кожна комбінація несе величезну силу – творчу чи руйнівну, залежить від того, що вкладати у свій намір...

Аівір вагався недовго. 

Мілета? Зрештою, вони можуть просто розповісти Елвілу правду. І він відпустить їх. Найімовірніше, відпустить.  

–  Я знаю, де ці руни.

–  Знаєш?

–  Так!  Бо сам  забрав їх і сховав.

–  То ти знайшов дорогу в Загублене підземелля? –  запитала Інвіга.

– Знайшов...