Глава 33 За законом магії

Хранителька стародавніх рун, безумовно, має велику силу, чує багато чого з того, що доносить до неї вітер і шепочуть дерева, але вона не володіє знанням про все, що відбувалося колись або, можливо,  має статися в майбутньому. 

Її інтерес – Дольвен,  його  давні закони, традиції, свята й обряди. Щоб ельфи й надалі жили, процвітаючи,  в  добробуті.

А викрадена дівчина здатна одним махом зруйнувати світ, який так важко вдалося створити.

Тому краще кинути її там, де вона є,  і  забути про її існування.

– Те, що ви відкрили портал, послабило загальний захист. Тому хтось, скориставшись цим, прийшов і забрав  вашу Таїс. І напевно, він  має більше прав на дівчину, ніж ви.

– Як так – більше прав? – спитав Елвіл.

– Ви ж нічого не знаєте про неї. Хто така, звідки. Те, що у світі людей народилася, ще не означає, що вона звичайна душа.

– Може бути особливою?

– Може бути що завгодно.  І тому  нехай краще залишається подалі від Дольвена. Це моя думка, – додала Інвіга і ясним, проникливим поглядом подивилася на Аівіра, ніби він приховував щось важливе.

Що, насправді, так і було.

Але в того жоден м'яз на обличчі не здригнувся.

У душі він уже змирився з поразкою, ось тільки зізнатися у своєму безсиллі іншим, все ще не міг. Це було вище за його сили. Вище  за його самолюбство.

Тому він   продовжив грати і  зауважив з безтурботною усмішкою:

– Або комусь закортіло мати в  служницях  гарненьку дівчинку зі світу людей.

Інвіга похитала головою. Воронячим крилом злетіло її  чорно-синє, коротке волосся.

– Якби хтось просто забажав  собі дівчат людського світу, то забрав би обох. Наскільки я побачила, друга набагато привабливіша.

– Або її просто не встигли забрати. Портал – штука нестабільна. Взяв і закрився... А знов відкрити побоялися, –  наполягав  Аівір.

– А чому ні?  – несподівано підтримав його ідею Елвіл. –  Хіба такого не можна допустити?

Інвіга посміхнулася.

–  Згадай-но, душі з будь-яких світів охоче ховаються серед людей. Там немає відкритої магії, тому там їх набагато складніше знайти. Але кожна така душа  – чиясь  мета, ціль. За неї  що завгодно віддадуть.

– Отже – саме Таїс. Тоді її, тим більше, слід відшукати! – Елвіл допитливо подивився спочатку на одного брата, потім на іншого і спитав: –  А ви що думаєте?

Айвел сидів у кріслі біля вікна, закинувши ногу за ногу, і старанного розгладжував пальцями блідо-синю оббивку підлокітника.

Аівір розсіяно перекладав з місця на місце книги, що лежали на столі. 

– Я чув про це.  І читав. Особливо багато подібних переказів збереглося в Юрмеліті, у змій... – відповів  він,  і погляд його  спершу  скам’янів, а потім спалахнув несподіваною люттю: – Змії-перевертні!  Роф! 

Цей вигук усі зрозуміли чудово  навіть перепитувати не довелося.

Справді, якщо добре розібратися, то ніхто інший не наважився б порушити кордони Дольвена.

А змії-перевертні завжди вважали себе рівними ельфам. 

За старих часів  вони довго воювали з ними за право головувати в Мерехтливих горах і Країні Лісів.

Звісно, після цього встановився мир, підкріплений дружніми й торговельними відносинами, але це не означало, що далекі сусіди відкинули свої амбітні думки. 

У всякому разі, Аівір дуже добре це розумів, оскільки  мав справу з Рофом частіше ніж  Елвіл абу будь хто інший з ельфів. 

Тому вирішив  трохи відкрити свою гру.

– Вони, як і ми... точніше, як і я, поглядають на Снігову Пустку.  Я ж  завжди тобі й казав, що ці землі мають нам належати. Якщо вони потраплять у кільця Юрмеліта, то невідомо, що станеться!

– Можливо, ти й маєш рацію, – повільно відповів йому Елвіл, – але про це ми поговоримо після. Головне питання зараз – Таїс!  Вона повинна повернутися у Дольвен. Без варіантів!

В голосі короля  почулися  таке, чого раніше не було: холодність, непохитність, бажання в будь-який спосіб повернути  своє.