32.1

Війни Владика зміїного царства не боявся. У нього  неприступні  підземні лабіринти. 

До того ж,  армія  – чи не найчисленніша...

Але проти ельфи всієї цієї сили недостатньо. 

Тому обрана йому дуже потрібна. Та як її зламати? 

Відразу видно, що дівчина  непроста, з характером. Залякати? Чи вмовити? Солодкими промовами, обіцянками? Ні, не подіє…   

Найкраще  за все,  Роф умів спокушати.  Але не в цій ситуації. 

Що ж, залишається тільки одне –  погрози.

Таїс мовчала, продовжуючи комкати, м'яти в долоні важку  портьєру.

–  Ось  що ми зробимо, люба.  Зараз ти переодягнешся і поснідаєш зі мною...

– Ні!

– Твій одяг погано пахне, ти не помічаєш?

Таїс поморщилася. Вона й сама почувалася брудною.  

– То що? Будеш митися? Або я сам  тебе вимию. З превеликим задоволенням!

І вираз обличчя в нього був такий, що Таїс і не подумала сумніватися.  

– Буду!

– Ось і чудово.  У нас тут гарячі підземні джерела.  Скоро звикнеш...

– Тобто ми знаходимося під землею?  

– Так. Дуже глибоко під землею. Тому бігти тобі нікуди.  Ти тут назавжди.

Таїс не стрималася – пирхнула недовірливо.

Роф усміхнувся самовдоволено.

– Саме так!   І не сподівайся, що ельфи  тебе врятують. Я добре знаю звички і характер ельфів.  Вони не захочуть ризикувати благополуччям навіть заради тебе. Тож змирися. Будь на моєму боці і допомагай мені.  Тоді  станеш щасливою.  Дуже щасливою, обіцяю…

Роф так говорив виключно для Таїс. Бо  розумів –  ельфи, найімовірніше, будуть її шукати.

Коли за ним зачинилися двері, Таїс ледь не плюнула в них від надлишку почуттів, а потім вирішила, що  треба  мати ясний розум і  попрямувала вивчати свою шикарну в'язницю. 

Кімната, в якій вона розмовляла з Рофом, судячи з усього,  була вітальнею.

Далі йшов  коридор, потім ще одна кімната, схожа на їдальню, з масивним круглим столом і стільцями навколо нього.  

Слідом  відкрилася простора спальня з ліжком на кам'яному постаменті  просто посеред кімнати.

Ліжко  було вкрито темними і важкими покривалами.  І безліч подушок з вишитими на них зміями  та іншими символами, вензелями.

І усюди  ці оманливо запорошені портьєри!

Усвідомлення того, що вона перебуває під землею, ледь не викликало в Таїс напад клаустрофобії, хоча вона ніколи не страждала від страху замкнутих просторів.

Вона   зняла куртку і зробила кілька глибоких вдихів. 

Начебто, відпустило, але тіло наскрізь вимокло від поту, і щось неприємно тремтіло в животі. 

Таїс пройшла ще трохи далі, повз кілька невеличких кімнат із пуфиками, дерев'яними стелажами, книжками і уперлася в кам'яну стіну.

Та де ж ванна кімната?

Повернулася до спальні.  Відсмикнула портьєру.  

Зміїна ванна  кімната була схожа на ельфійську, тільки  з дверима.  Звичайнісінькими дверима з  якогось непрозорого каменю  і засувкую.

Таїс  зняла взуття, шкарпетки, закатала штани до колін і сунула ноги в гарячу воду.

Думати ні про що не хотілося, але позбутися думок не виходило – вони ураганом  кидалися  на її бідну голову... 

А ще було дуже страшно.

Таїс уже здогадувалася, чого саме вимагатиме від неї цей  клятий Владика зміїного царства...