Глава 31 Владика зміїного царства

Таїс потрапила у величезну, квадратну кімнату і відразу   потонула  серед  золота, дорогоцінного каміння, масивних  різьблених світильників, громіздких меблів і  дзеркал,  які більше були схожі на хижі, роззявлені  пащі.

Разом  усе це виглядало  навіть  гармонійно, але все одно обстановка  здавалася якоюсь задушливою. 

А ще портьєра – важка, темна і, на перший погляд, густо запорошена пилом,  унизу зібрана  складками. На ній – вишите зеленими та золотими нитками зображення істоти з головою людини та тілом змії.

Дуже символічно!

– Невже тут немає жодних сучасних технологій? – запитала Таїс, намагаючись надати своєму голосу бадьорості, –  весь цей антикваріат наганяє тугу.  Мені більше до душі легкі, мобільні меблі. Такі, щоб можна було ось так просто взяти й перенести.

–  І що тобі хочеться перенести? – з подивом поцікавився Роф.

– Ось, наприклад те величезне крісло тут ні до місця. Воно краще виглядало б он там, біля драпірування!

І наступної миті крісло перемістилося, та так швидко, що Таїс і помітити не встигла.

– Звичайно! –  вигукнула вона розчаровано, – Магія! А я мала на увазі руками, розумієш?

– Розумію, але не бачу в цьому сенсу, – відповів Роф і запитав: –  Ти розділиш зі мною сніданок?

Таїс квапливо оцінила ситуацію.

Їй, начебто, нічого не загрожує. Тільки все одно серце тремтить немов у передвісті неминучого лиха  чи поганих новин, або й того й іншого одразу.

А от їсти немає бажання.

Це з дитинства так. 

Коли вона охоплена хвилюванням або занепокоєнням,  то  може і по кілька днів нічого не їсти.

– Давайте  поговоримо відверто, – сказала Таїс,  не приховуючи свого роздратування, – То я –  гостя чи полонянка?

– Ось так відразу бажаєш знати?

– Бажаю!

– Добре! Так от,  твій статус залежатиме від того,  наскільки  будеш слухняною.  Сподіваюсь, це тобі зрозуміло.   Ти менi потрібна. Мені потрібна твоя сила.

–  Моя сила?

– Саме так! – променисто посміхнувся Роф, –  Аівір  думав, що всіх обдурить. Коли    приперся  до нас з дипломатичною місією... Утім, до справи це не має жодного стосунку. Отже, твоя сила! Ти знаєш, як довго тебе шукали?

– Хто шукав?

– Ті, хто багато чого позбулися, коли ти втекла. Мої предки заплатили за тебе величезні скарби. А ти втекла. Тому  я лише повертаю те, що належить нашій родині  по праву.  Ти нам належиш, і більше –  нікому! –  додав Роф і  якось недобре вишкірився.

Таїс зрозуміла те, на що зміїний  володар   не відповів прямо: вона полонянка.  

Але  полонянка дуже цінна.

–  То що далі? –  запитала Таїс.

–  Залишишся тут. Будеш робити те, що накажу.

– А якщо   не  буду?

Обличчя Рофа потемніло, в очах промайнули блискавки.  

З дитинства він чув перекази про те, що колись змії-перевертні володіли обраною душею. 

Вони викупили ту душу  у маленького племені ітнів, яке  жило на самому краю світу, де душа тоді народилася, ховаючись від усіх. 

Але її знайшли і впізнали.

Оскільки ітни ні на яку владу не претендували, а просто бажали жити мирно, то вони з радістю продали дівчинку тим, хто краще за неї заплатив.