Глава 30 Думки різні, мета – одна

Нестандартна ситуація потребувала нестандартних рішень.

Але у такому становищі  існує   тільки  два виходи: кинути  дівчину на призволяще, або  з'ясувати, хто  її викрав, і спробувати повернути.

Інвіга схилялася до того, що про дівчину,  й  справді, краще забути. Як сталося, так сталося! І ельфи не повинні себе у цьому звинувачувати.

Звичайно, у хранительки  стародавніх  рун майнула підозра, що, можливо,  дівчина  не така вже і проста.

Але Інвіга  поки що  залишила  ці  припущення при собі. Бо треба усе ретельно первірити. 

Чому Інвіга так подумала? На то  була   своя причина.  

Звичайні люди не мають жодної цінності для жителів іншого світу,  з  них взяти нічого.

Тому  ніхто не став би викрадати дівчину  заради цікавості або про всяк випадок.

Той, хто її викрав, знає щось таке,  чого ельфи не   бачать.

Чи думає, що знає… 

Імовірність помилки також не виключена. Раніше  серед людей  дійсно блукали носії  могутньої магії, за якими велося полювання. Але це було надто давно!

І як Івінга  зараз не старалася, а відповіді отримати не могла. Ні від дерев, ні від вогню, ні від землі чи повітря. 

Аівір відчував не провину, а, швидше, досаду і роздратування від того, що не зумів врахувати всі фактори, і наробив стільки помилок.

Він самовпевнено припустив, що ніхто, крім нього, не цікавиться долею обраної душі, що всі давно й міцно забули про неї.

Тому він мав нелегкий вибір. 

Якщо зізнатися Елвілу в тому, ким може бути Таїс насправді, то доведеться й у іншому каятися.

Таїс – обрана,   у цьому він майже не сумнівався. 

Майже…  Бо якщо прийняти цей факт беззастережно, то доведеться зізнатися, що він ні на що не придатний.

І який із нього правитель?

Тепер, сидячи у палаці, брати  чекали, що вирішить Елвіл. Той  побажав залишитися на самоті і подумати.

–  Вляпалися! – сказав Айвел, – Таких вузлів нав'язали, що тепер і не розв'яжеш!

– Душу не трави, – злісно відрізав Аівір.

Злість була не на брата спрямована, а на всю ситуацію загалом. Його знівечене самолюбство забилося в  найглухіший  кут і тихенько там скулило.

–  На мене  чого гарчиш? – буркнув Айвел.

–  Гаразд, забудь…  Мене турбує доля цієї дівчини..

–  Мене, до речі, також! І знаєш що?

– Що?

– Якщо вона не обрана,  спробую  з нею зблизитися. А раптом у нас щось вийде!

– З нею? Ти з  глузду з'їхав? – різко спитав Аівір.

Уявив молодшого брата поряд з Таїс і  його   всього пересмикнуло. Знайшов собі пару!

– Зовсім ні. З ельфійськими дівчатами у мене не складається. А Таїс дуже мила. То чому б не спробувати?

– Та вже… мила, – роздратовано буркнув Аівір, – Тільки доведеться тебе розчарувати. Обрана вона.

–  Впевнений?

– Подумай. Чому викрали саме її?  Хтось знає теж саме, що і ми.

–  Виходить – не моя доля! – Айвел зітхнув розчаровано. – Слухай, а руни? Якщо Таїс – обрана, то вони  повинні  показати, де саме вона знаходиться. Хіба ж ні?

– Повинні. І набагато простіше, ніж минулого разу, – неохоче відгукнувся Аівір, – Тому  що  вона зараз  у нашому світі, а не за його межами. Та  якщо почнемо розкладати руни, Інвіга   це точно  відчує! Тепер вона більш ретельно відстежує прояв будь-якої магії.

–  Скоріше за все… Цікаво, як Елвіл збирається діяти?

– Ходімо, спитаємо…