Глава 27 Між братами

Обсудити це, не ховаючись, Аівір міг лише з молодшим братом.

Дізнавшись про те,  що сталося, Айвел рознервувався   і хвилюючись, заходив по кімнаті.

– То що будемо робити?

– Приймати рішення. Елвіл чекає у палаці. Друге дівчисько в повній істериці. Дурепа нестерпна! –  Аівір зневажливо скривив губи.

Айвел зупинився, опустив голову, немов глибоко замислившись, потім різко піднявся: 

–  Виходить, ніяка вона не обрана?  

–  Важко сказати напевно, – відповів Аівір, якого тепер ще сильніше корчило від усвідомлення власної помилки.

– Ми  втратимо контроль над ситуацією!

–  Чи вже втратили…

–  Наш план  погорів, а ти так спокійно про це кажеш! – крикнув Айвел.

Аівір  посміхнувся байдуже.

– Ще не провалився. Чергові перешкоди, не більше того. Впораємося! Або я сам впораюсь. Тобі краще осторонь постояти.   Ніби нічого не знаєш…

– Як же, осторонь, – хмикнув Айвел, – Ні, якщо разом – то до кінця.  Адже я з доброї волі...

– Припини, – добродушно перебив його Аівір, – Ти з цієї авантюри взагалі нічого не здобув. 

– Ніхто нічого не здобув... А що будемо робити, якщо Елвіл  про все дізнається?

–  Не дізнається, якщо самі не  скажемо. Таїс уявлення не має, що відбувається. До того ж вона налякана. І невідомо де знаходиться.

– Хто  ж її  вкрав? – запитав у нікуди Айвел, скидаючи сорочку,  пропахлу димом кузні.

Він був у кузні з самого ранку – робота з вогнем та залізом завжди заспокоювала його.

– Гарне питання! Чорна тінь, провал у землі… Це магія може належати будь-кому, і, швидше за все комусь, хто живе по той бік Мерехтливих гір, – задумливо відповів Аівір.

– Або тому, хто мешкає зовсім поруч, але хоче, щоб ми думали інакше, – зауважив Айвел.

–  Сумнівно. Така магія не кожному під силу.

– Інвіга здогадається…

Аівір зі стриманим задоволенням похитав головою.

– Навряд чи. Вона відчула, що відкривали портал, але хто саме це зробив – визначити не змогла. Грані давно від'єдналися, тому не так знайти  джерело магії доволі важко. Я був у цьому  впевнений. Інакше не ризикнув би.

– І де ти дістав такий захист?

– Мені просто пощастило. Мабуть… Чесно кажучи, я й сам не зрозумів, звідки та сила взялася. 

– І що тепер? Одну дівчину викрали, а хто з них  обрана, ми так і не дізналися. Чи не краще відпустити все  це і нехай само  котиться? – нерішуче запропонував Айвел.

В  очах Аівіра промайнула лють.

– Відмовитись? Але тоді доведеться відмовитись і від… – і  він затнувся, ледве не проговорившись, ледве не промовивши ім'я, яке зберігав у серці.

– Від чого? – жваво запитав Айвел, вловивши в голосі брата щось особливе.

– Від влади, від чого ще! Від можливості змінити правила, щоб ельфи стали сильнішими та могутнішими. Чи ти передумав? – Аівір підозріло примружив нижні повіки.

– Ну таке! –  мляво  заперечив Айвел, – З одного боку – ти правий! Але з іншого… Ти ж сам бачиш, як все складно.  Ми робимо помилку за помилкою. Потрібно щось придумати, причому швидко.  А ще краще  розповісти Елвілу про все, що  тут закрутилося. Втрьох легше знайти рішення.  І нікому не доведеться осторонь стояти.

– Рано ще зізнаватися, – похмуро відповів Аівір, –  Добре, йдемо до палацу.  Потрібно рухатися хоч у якому напрямку....