26.1

– Є загроза?

Ініга кивнула:

– Можливо.

– А порожня руна теж була там?  – спитав Елвіл, згадавши про  давні легенди.

– Була.

– Хто  ж забрав ті руни? І чому  саме зараз?

– Не знаю, хто.  На ньому  потужний захист. 

–  То його магія сильніша за твою?

Інвіга не образилась:  

– Ні. Моя магія не має відношення до Снігової Пустки. Я не здатна стежити за тим, що  відбувається  у  сусідніх світах. Грані змінили своє місце розташування.  І простір став тоншим.

Про те, що це, можливо,  пов'язано з обраною душею, Інвіга промовчала. Не була впевнена.

– Тому і вдалося відкрити портал? –  припустив Елвіл.

–  Скоріше за все. Треба ретельно перевірити.

–  А коли перевіриш, зумієш повернути дівчат додому?

Інвіга  відповіла не одразу. Подивилася на вогонь у вогнищі, послухала, як потріскують сухі дрова, поглядом помішала зілля, що кипіло над вогнем, і сказала:

– Щоб відкрити портал  у світ людей, потрібно повернути руни туди, де вони були. На жаль, я не знаю, у   чиїх  руках вони знаходяться,  але сподіваюсь, що…

Хранителька не договорила. Розмову перервав дивний шум з глибину лісу: гуркіт копит,  свист гілок… 

Що це? Верхи –   і просто до священного гаю? 

Елвілу здалося, що  його  кличуть на ім’я.

Ні, не здалося. Аівір!

– Щось  важливе, не інакше! – стрепенувся він, кидаючись до виходу.

Кінь зупинився за   кілька кроків від огорожі. 

Аівір зіскочив на землю, стягнув з сідла Дину, яка  ридала,  захлинаючись сльозами.

– Розповідай!  – наказав він.

– Що сталося? – запитав  Елвіл і якось безпорадно озирнувся на хранительку, що  вийшла слідом за ним.

–  Таїс  зникла! – Аівір  підштовхнув  Діну уперед, – Таїс. Зникла. У лісі. На прогулянці, – з розстановкою повторив він.

– Не зникла! – схлипнула Діна, –  її  вкрали! Вкрали! – і заридала ще голосніше, закривши обличчя руками.

– Хто вкрав?  Навіщо? –  здивовано перепитав Елвіл, переводячи погляд  та   на розлюченого  брата, то на Діну, близьку до обмороку.

– Я не бачив! Ось вона бачила, – рикнув  Аівір і легенько струснув дівчину  за комір, щоб привести до тями, – Кажи вже! Ну?

–  Не знаю… Я побачила… Ми бігали, забавлялися, а потім щось начебто блиснуло, – запинаючись і схлипуючи,  розповідала  Діна, – потім земля ніби розкрилася і звідти…

– Що, звідти?

– Не знаю… Чорна тінь, бридка, і в   всередині  щось спалахувало… Блискавки дуже яскраві… більше я нічого не розгледіла, все так швидко сталося, – Діна розмазала сльози по обличчю і заговорила  жвавіше, – Тінь Тайку схопила, обернулася навколо неї  наче   дурне   покривало, і все зникло, а земля знову закрилася… Дерева сильно шуміли…

Так, дерева шуміли. Цей шум Аівір чув. 

Наче раптовий, потужний порив вітру налетів, заплутався в кронах,  а потім намагався вибратися назовні, люто завиваючи і шукаючи вихід.

– Але навіщо комусь її викрадати? –  Елвіл  знову  обернувся на Інвігу, яка  уважно, з усмішкою слухала злякане бурмотіння дівчини.

–  Хтось  вирішив, що  вона  дуже важлива, – відповіла  хранителька.

Аівір   на мить прикрив очі.

То невже  інформацію якимось чином  перехопили?  Невже  комусь стало відомо, що з людського світу висмикнули обрану душу, яку було втрачено багато епох тому?