Глава 24 Куди б подіти ревнощі?

І  вдалені,  крізь  суцільну темряву,   начебто промайнуло тьмяне світло.

– Гей! Є хто-небудь? –   покликала  Таїс.

Голос її вдарив угору, миттєво покотився донизу і   відскочив від кам'яних стін да так, що під стелею загуло.

Спершу нічого не було видно, а потім із темряви з'явився силует.

І Таїс швидше відчула, ніж впізнала, що це – Елвіл.

Вона залишилася стояти  на порозі кімнати, тримаючись за ручку дверей, поки він підходив.

– Доброї ночі, – тихо привіталася, дивлячись на нього знизу вверх  та перекочуючись із носка на п'яту, щоб приховати збентеження.  

До чого ж він їй подобався! І з кожною хвилиною все сильніше. І як болісно було це  усвідомлювати!

–  Доброї. Тільки вже ранок, –  кивнув Елвіл, – Чи можу увійти?

Таїс мовчки відступила.

Діна підскочила йому назустріч, грюкнувши стільцем. 

Щоки  її спалахнули рум'янцем – як зазвичай,  коли вона бачила   поруч з собою  такого гарного  чоловіка.

Таїс, визирнувши з-за спини  короля,  скривила обличчя від  огиди.

–  Як ти почуваєшся?  –  запитав Елвіл  ввічливо і прохолодно.

– Трохи втомилася від усієї цієї метушні, але загалом – непогано, – млосно, з придихом промовила Діна  і сперлася долонею об край столу, показуючи, наскільки вона все ще слабка.

Грала, звісно, щоб викликати інтерес і співчуття.

Ревнощі негайно почали  прогризити у серці Таїс величезну дірку.

Раніше вона навіть не  пробувала  змагатися з подругою, покірно сприймала її перевагу у справах кохання.  

І майже  не заздрила тому, що чоловіки штабелями валяться до бездоганних Дінчиних ніг.

Але зараз усе інакше.

Таїс закохалася. Вперше у житті. І не на жарт, а до тремтіння в колінах, до шуму у вухах.

Придушити  б Діну за те, що  вона  набагато привабливіша. За те, що спроможна запаморочити голову майже будь-якому чоловікові. За те, що вміє ось так заклично грати голосом, ось так звабливо дражнити поглядом...

– Діна, це Елвіл, – сказала Таїс, оскільки той  навіть не подумав представитися  сам, –  Ельфійський король.  Він тут усіма заправляє.

– Невже король? – повторила Діна таким тоном, що Таїс зрозуміла:  подруга вже приміряє корону на свою рудоволосу голову.

–  Король, – підтвердив Елвіл з легкою посмішкою.

Посмішка, звісно ж, призначалася Діні.

Таїс зціпила зуби і з ненавистю послала свою безглузду  теплу надію куди подалі.

Хіба  є в неї сили  змагатися з Діною!

– Ми ж не полонянки? – запитала вона, похмуро й наполегливо дивлячись у  сутінково-зелені очі Елвіла. 

– Ні.

– Тоді я  хочу вийти звідси. Прогулятися лісом, наприклад. Сподіваюсь, таке не заборонено?

–  Не заборонено.

Діна продовжувала  щосили загравати з королем. Нахилом голови, помахами довгих вій. Голосом, коли сказала:

– А це, взагалі,  безпечно?

– Так, безпечно. В ельфійських лісах вам нічого не загрожує, – відповів Елвіл, розглядаючи дівчину з цікавісттю.

І цей погляд ледь не довів Таїс до сказу. Але вона стримала лють і запитала:

– То просто зараз? 

– Звичайно. Але все ж  таки  буде краще, якщо вас хто-небудь супроводить.