Глава 18 Печальний досвід

Усвідомлювати себе уві сні, повністю контролювати своє тіло – непередаване відчуття свободи і сили!  

Таїс і раніше намагалася потрапити в усвідомлене сновидіння, дотримуючись всіляких інструкцій з інтернету, але то  було  доволі складним  заняттям, незважаючи на запевнення бувалих сновидців.

Ось начебто вже й розумієш, що це сон, і озираєшся на всі боки, створюючи свою реальність, і вже збираєшся почати дивовижну подорож, але несподівано все завмирає, провалюється в глухий морок  і усвідомленість зникає.

Зрозуміти, що ти спиш – не важко, набагато важче це відчуття утримати.

Але зараз усе інакше.

Таїс  не зрозуміла, як   провалилася у сон.

Відкрила очі  вже біля свого будинку. Просто під вікнами. На клумбі із засохлими квітами. 

А навколо  –  глибока, припорошена снігом і легким морозом ніч.

На шостий  поверх можна піднятися сходами, але Таїс захотілося скористатися всіма солодкими плюшками, які дарує   усвідомлене сновидіння.

Вона відштовхнулася і вільно злетіла над землею. 

Від захвату  й дух захопило. 

Таїс, звісно, і раніше літала уві сні, але зараз відчуття було аж занадто реальним. 

Важко, майже неможливо встояти перед спокусою! 

Спершу вона облетіла будинок по колу.  У  холодному  небі зірки дзвеніли, мерехтіли заманливо.

І так захотілося злетіти туди, до самих зірок...

Піднявши голову, Таїс понеслася вгору й негайно вперлася маківкою в невидиму,  але дуже міцну стіну.  Потикалася в різних місцях, помацала руками, але далі шляху не було. 

Виходить, усвідомлений сон теж обмежений?   

Трохи засмутилася, але  згадала, що вона тут зовсім для іншого і заспокоїлася.

Опустилася вниз, до шостого поверху і, прослизнувши  наче привід, крізь засклений балкон і вікно кімнати, ступила в спальню батьків.

Ноги по щиколотку потонули в м'якому килимі. 

Таїс здивувалася тому, що раптом опинилася босоніж. Адже точно пам'ятала, що під час польоту на ній були черевики.

У кімнаті – незвичний безлад, речі розкидані, на підлозі – таця із залишками засохлого бутерброду.  Охолола кава у чашці. 

І пахне гірко,  нудотно,  якимись ліками. 

Таїс безшумно наблизилася до ліжка і вдивилася в обличчя сплячої матері:  біле, змарніле, з темними провалами очниць і слідами горючих  сліз на щоках.

Ледь не до крові прикусила губи. Тільки б самій не розплакатися!

Скільки часу минуло з моменту її зникнення? День, два чи більше?  Звісно, рідні продовжують шукати, продовжують сподіватися!

– Мамо, – покликала вона преривчастим  голосом. Змахнула зі щоки сльози, що потекли поза її волею, –  Це я, мамо, прокинься... 

Жінка   розплющила очі, потім повільно підвелася, вдивляючись зі здивуванням і навіть переляком в обличчя доньки, яка  сиділа поруч із нею на ліжку, притискаючи до грудей руки.

– Тає! – вимовила вона глухо.

– Ні, мамо, я не померла... Послухай, усе це дуже важко пояснити... Послухай...

– Таїсе, моя дівчинка... донечка моя... 

Жінка почала обмацувати її обличчя і плечі тремтячими пальцями.

Таїс відчувала кожен дотик. 

– Ти повернулася... –  шепотіла жінка, – Таїсе... Моя дівчинка... Як ми шукали тебе, як шукали... Сподівалися...

– Ні, мамо.  Послухай. Я не знаю, чи зможу  повернутися. Мене ніхто не вбивав, мамо... Я жива, клянуся тобі,  жива. Потрапила в інший світ. Так, це абсурдно і безглуздо, але це правда... Не плач, благаю, не плач... –  квапливо говорила Таїс, розуміючи, що часу їй відведено небагато, і цей час уже закінчується.