Глава 17 Друга спроба

У  Загубленому підземеллі все  було   таким, яким брати його залишили. 

Утім, нічого дивного – про це місце мало хто знав. 

А хто й знав, той навряд чи зміг би відкрити.   Перехід складний, прочитати стародавні руни ще складніше…

Звісно, те що вдалося одному, вдасться і ще комусь. Але досі ніхто, крім ельфів, не наважувався порушити спокій  прадавніх   глибин.

Айвел  таємно сподівався, що нічого не вийде. Інакше, як вони пояснять появу ще однієї людської дівчини? 

Та  хто б міг зупинити Аівіра?  

Обрана стала його метою. Або, скоріше, необхідним засобом на шляху до бажаної нагороди.

– Ось як ми пояснимо, – весело і впевнено  сказав він, –   Енергії продовжували  вібрувати,  тому портал закривався дуже повільно. І перед тим, як закритися остаточно, сплеск вирвав зі світу людей ту, яка теж перебувала в зоні досяжності. Побічний ефект – абсолютно нормальна річ у магії.  Якщо магічну дію виконано  не зовсім вірно, то від випадкової помилки нікуди не дітися.

– Авжеж!

–  Так, ми винні, не врахували наслідки... Але що тепер поробиш!  –  додав Аівір із фальшивим жалем.

– У це повірять. – погодився  Айвел.

– Чудово! Перевіримо ще раз. Про всяк випадок.

Але  руни  ніяк не хотіли складатися в якісь осмислені комбінації, а порожня так узагалі геть відмовлялася проявляти будь-яку активність.

Отже, помилки бути не може.  Руни  вже вказала на обрану і це – одна з двох дівчат.

– То може сам за нею  сходиш? – запропонував  Айвел.

– Ні! У мене краще вийде тримати портал відкритим.

Айвел нервово зчепив пальці рук і з місця не рушив.

–  Що? –  запитав Аівір роздратовано.

– Чи не занадто далеко все це зайшло? 

– Відступати пізно, братику!  І, знаєш, –  Аівір згріб всі руни до своєї поясної сумки і наглухо її закрив, –  це ми заберемо з собою. Обрана має належати тільки ельфам...

Попри те, що енергії переходу продовжували вібрувати, відкрити портал удруге виявилося не так  вже й просто.

Але все ж таки відкрили.

Айвел пірнув у світ людей, розуміючи, що   в нього немає  часу спокушати або вмовляти  другу дівчину.

Побачив Діну,   коли та  підходила до під'їзду  свого будинку. 

Вислизнув зі стіни позаду, зупинив на мить рух простору, і просто затиснув їй рукою рот і ніс, перекривши доступ повітря. 

Діна люто засмикалася в його руках,  обронила  сумочку, але Айвел лише сильніше натиснув їй на обличчя.

Жорстоко? Але іншого виходу не залишалося – доводилося поспішати. 

Якщо щось  трапиться, Аівір зуміє  повернути дівчину до життя.

Не  маючи  можливості перемістити Діну одразу  до будинку,  Айвел просто  витягнув  її з порталу   поруч із каменем,  розташованим   недалеко від кордону.

Аівір уже чекав його там. 

Вони загорнули Діну в плащ, перекинули через сідло і поскакали крізь ліс.  

– Нема чого нам ховатися, – сказав Аівір,  заїжджаючи у двір, – адже ми знаємо, як пояснити її появу. Скажемо, що знайшли в лісі. Відчули вібрації порталу і зрозуміли: щось відбувається...

– Вона дуже гарна, – зітхнув Айвел, дивлячись на світло-руді, кучеряві пасма, що вибилися з-під плаща.

– Так. Дуже, – байдуже погодився Аівір.

Головне, щоб на неї запав Елвіл.