Глава 16 Отрута в дії

– То  як  же ці двоє зуміли мене сюди забрати? Причому так, що я й не відчула нічого! Чи… майже нічого? 

Тіас продовжувала вичікувально дивитися на  короля.

Елвіл тільки плечима знизав.

Ельфи дуже давно не спілкувалися з людьми. Востаннє таке  траплялося кілька епох тому, перед тим  як його прадід зайняв трон.  Але то були навіть не звичайні люди, а представники раси магів і чарівників. 

– Не знаю, що  сказати, – відповів він.

Таїс  протовкнула  навспак бридкий  клубок, що підкотив до горла.   

І  так сумно їй стало, так шкода саму себе! 

Хотіла заридати, завити, але стрималася  – боялася зіпсувати все своїми сльозами.

І ще більше вона боялася зіпсувати свою думку про Елвіла. 

Адже перше враження часто хибне  і  насправді   король міг   бути безжальним тираном або самодуром.  

А  на додачу, ще й  це дурне  тремтіння в грудях ніяк не минало!

І десь глибоко  у душі Таїс навіть захотілося, щоб король виявився грубим, жорстоким, нетерпимим. Тоді, можливо, й  з почуттями боротися буде легше!    

Думки плуталися, і остаточне розуміння того, що ніякий це не сон, а дійсність, і тепер із цією дійсністю доведеться якось жити, болісно билося в  скронях.

Та чи не даремно вона заганяє себе у глухий кут? 

За логікою, портал повинен  працювати в обидві сторони.

Таїс  зістрибнула з ліжка і повільно підійшла до Елвіла, що стояв біля каміна з остиглою золою.

– Адже ти король? – запитала, борючись зі спокусою піднятися навшпиньки, щоб бути ближче до його обличчя.

– Король, – кивнув Елвіл.

– Отже, ти   все вирішуєш?

– Не все, але багато чого...

– Я... не хочу тут залишатися. Цей світ чужий для мене, розумієш? – голос Таїс  почав здригатися дедалі сильніше, бо дедалі сильнішим ставало хвилювання, – От уяви, що ти  потрапив кудись, де для тебе все чуже, незрозуміле... А рідні?  Адже в мене є і батько, і мати. Уявляєш, як їм зараз? Дочка зникла, і ніхто не знає, де вона.  І, найімовірніше, ніколи й не дізнається... Жити й не мати уяви, що стало з твоєю дитиною? Розумієш? Який страшний біль на все життя!

І вона схлипнула цілком щіро, але вийшло аж занадто драматично.

Елвіл  залишився байдужим до її горя.

– Мені важко уявити страждання людей. І, чесно кажучи, вони мене мало зворушують. 

Серце Таїс  шалено підстрибнуло.

Ну ось!  Ось і проривається, нарешті, справжня сутність  крізь цю дивовижну зовнішність, крізь цей чарівний голос.

– Чому ви вважаєте, що маєте право утримувати мене тут силою, проти моєї волі?  –  вигукнула Таїс, – Я не хочу бути тут, розумієш, не хочу!  Я не буду прислужувати твоїй дружині, або хто вона там. Я не робитиму того, чого від мене жадає  цей... Аівір! Хоч вбийте, не робитиму!

І вона затулила  руками обличчя.

– А чого від тебе  жадає  Аівір? – не звертаючи уваги на її крики, запитав Елвіл.

Таїс повільно відірвала долоні від обличчя. Моргнула, струшуючи з вій сльозу. 

Їй раптом здалося, що в грудях і  трохи нижче, десь у печінці, щось закололо так жахливо  й безжально, ніби туди розпеченими голками почали тикати. Дихання перервалося, серце завмерло, хвиля палаючої крові вдарила в голову.

Потім підкосилися коліна, і Таїс впала на підлогу. 

Вона ледь не  пробовкалася! Але ж Айвел попереджав, щоб не відкривала рота!

– Що з тобою? – запитав Елвіл ввічливо, але прохолодно.

– Сам не бачиш? – пискнула Таїс, очікуючи нового нападу і   відчайдушно хапаючи ротом  повітря.

– Бачу, та не розумію…