15.1

– Ого! Це так важливо?

– Дуже важливо.

– Давай поговоримо.

– Не тут.  Тут багато чужих вух. Йдемо в дім, – сказав Аівір, слухаючи, як перегукуються за стіною конюхи.

Пройшли в бібліотеку, поєднану з робочим кабінетом. 

Двері  залишили відчиненими. Про всяк випадок. Щоб ніхто не міг непомітно підійти і підслухати. 

По-перше, у будинку багато слуг, навіть більше, ніж у королівському палаці. По-друге, Елвіл теж може прийти сюди будь-якої миті, не попереджаючи про свій візит. Не тому, що король, а тому, що будинок належить їм трьом  в однаковій мірі.

Айвел сперся на важкий стіл із кам'яною стільницею і з цікавістю подивився на брата.

– Отже?

– Отже... Я тут несподівано подумав. Ця обрана, яку ти притягнув... Що довше дивлюся на неї, то більше в мене сумнівів. Ти казав, там було дві дівчини. Ти впевнений, що не переплутав?

Айвел насупився. Поплескав долонею по різьбленій кришці скриньки, що стояла на краю столу, розгублено провів пальцями по заглибленнях візерунків, обрисовуючи  зображену на кришці сову.

Так, дівчат було дві. 

Друга  виглядала   яскравою і    ефектною.  

Енергія порожньої руни, мигнувшими  між ними,  запалахкотіла  саме над головою Таїс. Чи, скоріше, ближче до Таїс. 

–  Інша справді була більш... підходящою, – повільно промовив він, – Я й сам спершу подумав... Але порожня руна...

– Так, а тепер давай по порядку і в усіх подробицях, – Аівір понизив голос і кинув погляд у отвір відчинених дверей.

Айвел  почав розповідати. 

І, розповідаючи, згадуючи подробиці,  раптом  і сам засумнівався, хоча тоді жодних сумнівів у нього не виникло...

– Отже, могла статися помилка? –   запитав Аівір, кусаючи губи.

– Я довірив вибір порожній руні.  Хіба я міг віддати перевагу будь-якій із дівчат, керуючись велінням власного серця? 

– Звісно! – гаркнув Аівір і подивився на брата  важким поглядом, – Але, судячи з усього,  порожня руна теж вагалася.

– Можливо, якусь мить... – повільно, ніби знову згадуючи про щось, відповів той, – Я не можу сказати напевно.  Ти б теж не зміг. Ні в тебе, ні в мене немає досвіду в таких справах. От ти раніше читав стародавні руни? Я – ні.

– Загальні руни Старого світу дуже відрізняються від нинішніх ельфійських... Ти маєш рацію. Досвіду в нас немає, – погодився Аівір.

– Отже, якщо я щось переплутав, то  це – не моя провина, – додав Айвел, ніби виправдовуючись.

– Авжеж, – Аівір нервово заходив кімнатою, – Тому  конче потрібно забрати сюди і другу дівчину. А потім будемо вже розбиратися, хто там із них обрана.

– Забрати другу? – Айвел  посміхнувся обережно, – Ти впевнений?

– Слухай, – збуджено промовив Аівір і понизив голос майже до шепоту, немов хтось міг їх підслухати, – нам потрібно зараз же повернутися  до Снігової Пустки. Минуло не так вже і багато  часу. Енергія порталу все ще вібрує в просторі між світами. Не доведеться докладати  надмірних  зусиль.

Очі його виблискували непідробним азартом. І Айвела це злякало.

Добре. Припустімо, одну вийшло представити, як подарунок королеві. А інша звідки  взялася? Вітром надуло?

Аівір прочитав його думки. 

Точніше, вираз  братового обличчя був настільки розгубленим і красномовним, що зрозуміти всі його сумніви не становило труднощів.

– Не забивай голову. Цю проблемі ми вирішим  згодом, –  сказав він усе тим же збудженим голосом, – Поїхали. Потрібно повернутися якнайшвидше...

– А якщо Елвіл навіщось почне нас шукати?

На мить Аівір задумався, але потім засміявся.

– Ти ж отримав нових коней? Хіба ми можемо довірити об'їздку слугам або ще комусь? Ні, ми самі маємо перевірити їх на витривалість. До того ж, сьогодні немає жодних важливих заходів...

Ідея гарна. Але рішення занадто спонтанне.  Усе це може погано закінчиться. 

Тільки Айвел не звик сперечатися з братом, тому покірно попрямував слідом за ним назад у стайню.