Глава 15 Чи не помилка?

Елвіл пішов, і Мілета цим скористалася.

Було одне таємне містечко. Хоч і неподалік від палацу, але абсолютно надійне – затишний грот на березі озера, прихований від чужих очей розсипом каменів і густими заростями ягідних кущів. 

Мілета  й гадки не мала, скільки може зайняти розмова  Елвіла з людською дівчиною, але сподівалася, що встигне повернутися. 

А якщо не встигне, вірна служниця скаже, що королева пішла на прогулянку. 

Звичайно, доведеться задобрити служницю  якоюсь цінною  дрібничкою,  але це  немає значення. Напевно вона нічого не знає, а домислювати може скільки завгодно. 

Ось тільки домислювати ніхто не буде. Краще стати сліпою, глухою і німою, але не втратити довіру ельфійської повелительки.

Королева вислизнула через бічні двері, – добре, що в палаці не юрбиться багато народу, – і побігла в ліс.

Гостьові кімнати, куди поселили Таїс, розташовані на іншій стороні, тому Елвіл не помітить її навіть випадково. 

Звісно, не дуже обачний вчинок, та  чекати Мілета не могла.

Немов легкий серпанок, прослизнула  вона лісом   і незабаром зникла в заростях кущів, під корінням дерев, розчинилася у вологому, прілому ароматі сирої землі та каміння.

Аівір чекав, притулившись спиною до мохової стіни гроту.

Вони  кинувся назустріч одне одному.

Мілета пристрасно його поцілувала, показуючи наскільки вона скучила.

– Вдалося переконати? – запитав Аівір, відповідаючи на поцілунок.

–  Поки що не знаю. Елвіл зараз з нею розмовляє... Я сказала все, як ти навчив... Але, послухай, – не розмикаючи обіймів, Мілета трохи відсторонилася, щоб бачити його очі, – Я зовсім не впевнена, що Елвіл нею захопиться.  

– Маєш рацію. Я й сам подумав про це. Адже обрана душа повинна володіти такими якостями, зокрема й зовнішніми, перед якими майже неможливо встояти.

– І що ж тепер? 

– Ще раз поговорю з Айвелом... Розпитаю детальніше.  Це  ж він перевів дівчину через портал...

Мілета обхопила долонями його скроні, з ніжністю дивлячись у його обличчя.

– Якби ти знав, коханий, як Елвіл мені набрид. Він холодний, нестерпний, хоч і намагається бути чоловіком. Можливо я несправедлива до нього, та  він –  перепона для наших стосунків, і це мене вбиває! Знаєш, чого я хочу? Народити від тебе дитину! Я знаю, що королівству потрібен спадкоємець, то нехай це буде твій син!

Аівір погладив Мілету по  палаючій  щоці:

– Не впевнений, що це – вірне рішення. Зачекай ще трохи…І не тікай від нього надто далеко. Інакше він усе зрозуміє.

Сказав і з люттю зціпив зуби.  

Що далі, то нестерпніше було уявляти кохану жінку в обіймах іншого. 

І дитину свою він Елвілу не віддасть.  Бо це – обман, а спадкоємець повинен бути законним.

– Боюся, що скоро він і так усе зрозуміє, – прошепотіла Мілета, кидаючи голову на його плече, – Сил уже нема прикидатися відданою дружиною.  

– Скоро... Незабаром  все вирішиться… Обіцяю!

–  Я б  відкрила  йому правду!

–  Ще трохи... Якщо виходу не залишиться,  відкриємо...

Поцілунки  ставали дедалі міцнішими й солодшими, але обидва знали – продовження не вийде. 

Слід якнайшвидше повернутися. 

Вони попрощалися. Мілета вже зникла з поля зору, але Аівір продовжувала дивитися їй услід.  Потім глибоко зітхнув і вирушив додому.

Уже майже розвиднілося. 

Айвела він відшукав у стайні. Той якраз роздивлявся двох нових коней незвичної, золотисто-рожевої масті, привезених з-за Мерехтливих гір, з горбистих земель Маруки. 

Айвел покосився на брата і сказав:

– У тебе такий незадоволений вигляд, немов побачення не вдалося...

– Потрібно поговорити, – Аівір проігнорував його зауваження.