13.1

Перед одними з дверей Айвел затримався, прошепотів кілька незрозумілих слів, і тільки після цього відчинив.

–  Заходь!

Гостьові покої. Або, радше – шикарна трикімнатна квартира, обставлена за останнім писком моди: багато повітря, світлі стіни, легкі, функціональні меблі, напівпрозорі фіранки, приємний, ненав'язливий запах свіжості.

– Не розумію, – промовила Таїс, обводячи поглядом цей майже номер-люкс, – в ельфів усе як у людей?

– Не зовсім. Гостьові кімнати обставляються так, щоб гостю в них було зручно. Для перевертнів –  одне, для драконів – інше. А ти ж із людського роду. Тому для тебе  ось так, – Айвел широким жестом обвів простір кімнати і запитав: – Чи не   подобається? Переробити? Можу відтворити твоє власне житло.  Якщо  згадаєш  його у всіх подробицях...

– Ні, ні! – квапливо заперечила Таїс, –   нічого не  треба! І так гарно.

На кришталевому столику стояла хризолітова вазочка з різнокольоровими цукерками. 

Цукерки мали настільки спокусливий вигляд, що рука сама потягнулася.

Таїс розкусила одну і відчула на язиці дивовижне фруктове желе. Проковтнула з насолодою.

Айвел усміхнувся.

– Знаєш, що це?

– Цукерка, наче... – відповіла Таїс обережно.

– Справді, цукерка... От тільки  начинка з  магією.

– З магією? Але навіщо?

– Ти познайомилася з королем за таких обставин, яких ми не очикували...

–  То  він – король?  –   спитала  Таїс і спрямувала погляд крізь стіну, крізь простір коридорів, кудись углиб замку.

От дурепа! Могла б і сама здогадатися! Хіба хтось  інший став би розмовляти так невимушено? До того ж ця Мілета, яка королева,  покірно з ним пішла...

– Король! – підтвердив Айвел, –   Тому слухай. Ти ж знаєш, що маєш зробити?

– Так, але мені здається, що це – повня дурня...

– Нікому не цікаво, що тобі здається, мила дівчинко.  Якщо ти надумаєш базікати більше, ніж належить, то магія, що була в цукерці, тебе вб'є, зрозуміла? І вб'є не швидко. Повільно буде спалювати  все, що всередині.  Добу, а може й довше... Уявляєш? І ніхто тобі не допоможе.

Айвел  жорстоко примружився.  

Звісно, він брехав. Така  магія,  й справді, існує, але  не здатна вбити обрану душу. 

Але треба ж якось підкорити, залякати!

– Зрозуміла? – перепитав він вкрадливим і зловісним голосом.

Таїс йому повірила беззастережно. 

Моторошно уявити, що всередині тебе, у твоїй крові, у шлунку або в серці пульсує отрута уповільненої дії. 

Таїс дуже боялася болю. Ось прямо краще відразу померти, ніж терпіти біль.

– Зрозуміла, – кивнула, ледь дихаючи від страху.

Цукерка застрягла десь у горлі. У  голові запаморочилося, пересохло в роті, здавило у грудях..

– Добре! – голос Айвела став ще суворішим, – Обмірковуй  кожне слово,  яке прокажеш у присутності Елвіла, і тоді з тобою нічого не трапиться... А поки що відпочивай і  спробуй  зрозуміту усю серйозність  свого становища.  Скоро тобі принесуть їжу...

Айвел і сам дуже страждав, погрожуючи дівчинці.

Вона ж  в  смерть перелякалася. Але  який вибір?  Потрібно убезпечити себе і брата.

Він намагався не дивитися на її миле личко, на розсип веснянок під очима, на блискучі водоспади волосся, на  миготливі серед заплутаних пасмів, ніжні мочки маленьких вух.  

– Ти скажеш мені, врешті-решт, що відбувається? Навіщо все це? Навіщо ви мене мучаєте? – запитала Таїс зриваючимся голосом. 

– Треба  позбавити Елвіла його сили. А зробити це можеш тільки ти.

– Чому?

– Тому що ти – обрана душа, здатна забрати силу в кого завгодно.

– І для цього я маю переспати з ним?

– Так. Це найшвидший і найнадійніший спосіб. Інші не годяться.  

– Але, можливо... – з надією  пролепетала Таїс.

– Не годяться, – повторив Айвел, – Або ти зумієш взяти в руки кинджал і вдарити його в серце?

– Убити? –  запитала Таїс переляканим шепотом.

–  Не зовсім...

У двері постукала служниця.

– Пам'ятай про отруту в твоїй крові! –  грізно повторив Айвел і вийшов.