12.1

Але цього ніхто й не вимагав. Наодинці вони спілкувалися як брати. Офіційності дотримувалися лише при сторонніх очах.

–  Не поясниш мені, хто це, і звідки взялася? – запитав Елвіл.

Аівір окинув Таїс швидким поглядом.

– Дівчина.  З людського світу.

– І як вона сюди потрапила?

– Через портал.

–   Портал самостійно відкрився?

– Не зовсім…

– То як? Кажи вже!

– Ми його  відкрили. А дівчина туди потрапила.

– Раптово?

– З якого боку подивитися…

– Чи  силою?

–  Не  силою, – заперечив Айвел і  хотів допомогти Таїс піднятися, – Вона сама пішла за мною.

– Брехня! – Таїс  відштовхнула его з люттю,  – Обманом заманив. 

– Я тільки  залишив двері відчиненими.

Шумно зітхнувши, Таїс піднялася. Спершу на колінах.  Здається, нічого не болить... руки-ноги цілі...

Прикро, прямо до сліз соромно, що не справилася.

Виявляється, сільські конячки зовсім не схожі на ельфійських жеребців – могутніх і норовистих.

– Все одно не розумію, – спохмурнів Елвіл. 

– Нічого такого. Королева побажала служницю з іншого світу, –  пояснив  Аівір, гасячи шалений погляд, –  з людського.

– Королева?  

– Я сам чув, як вона говорила про це. І не тільки я, – негайно підтримав брата Айвел.

– А далі?  

– У  вас річниця нещодавно була. Ми вирішили зробити  подарунок. Порадувати Її Величність...

– Так це – подарунок?

– Саме так!

– Ніякий я не подарунок! – огризнулася Таїс, піднімаючись на ноги й обтрушуючись від прилиплого моху, – Ви тут що, зовсім з глузду з'їхали? Я своєї згоди на цей цирк не давала. Я вимагаю присутності офіційної влади! 

Сказала і сама не зрозуміла, навіщо. Якої влади? Поліції? Представників посольства?  

–  Ходімо! –  Аівір безцеремонно взяв її за плече.

– Відчепись, йолопе! Я туди не піду.  І взагалі нікуди не піду.  Тим більше, з тобою.  Ось із місця не зрушу!  – крикнула вона і  щосили вчепилася руками  у гілку дерева.

Аівір зробив рух, який здався Таїс загрозливим. 

Вона відсахнулася, ще міцніше обхопила гілку. Дивилася спідлоба.  Поняття не мала, до чого може призвести цей бунт. 

Елвіл підняв руку, наказуючи Аівіру залишатися на місці.

– Скоро почнеться дощ, – сказав він, звертаючись до Таїс, – Коли йде дощ, у лісі стає холодно і незатишно...

– У мене куртка тепла, – буркнула вона. 

– Добре. І скільки часу ти  сподіваєшся провести в лісі у своїй теплій куртці?

Його спокійний, мелодійний голос заспокоював.

Той, хто володіє таким голосом, напевно, не може бути злим або жорстоким. Хоча... он у Аівіра дуже схожий голос. Такий спокусливий, лагідний... А   щось каже – наче ніж встромляє.

– Не знаю, – пробурмотіла  Таїс  розгублено. 

– То може, краще повернутися до палацу?

– Я додому хочу!

– Додому не вийде. У всякому разі, найближчим часом.   Тому краще  повернутися  до палацу. А там усе з'ясуємо. Обіцяю.

– Тільки не з ним! – Таїс ненависно ткнула пальцем в Аівіра, – У нього з головою не все гаразд.

– Зі мною. Поїдеш?

– Поїду, – зітхнула Таїс.

Аівір уважно стежив за цією сценою.

З першого погляду Елвіл дівчиськом не зацікавився. Не потрібно навіть до магії вдаватися, щоб це зрозуміти. 

А добре ставлення до навколишнього світу і його мешканців – просто особливість його характеру. 

І на Таїс він дивиться як на дивовижну тваринку, яка вміє розмовляти. І  оскільки  тваринка зуміла заявити про свої права, то їх треба дотриматися. 

Шановні! Я чекаю на ваші  вподобайки і, особливо, коментарі. Бо, якщо книга вам подобається,  то її   обов'язково треба  підтримати! Дякую!