11.1

А якщо  спробувати втекти звідси? 

Раптом там, за лісом чи далі, відкриються знайомі пейзажі? Наприклад, місто, в якому народилася і виросла. Сірий, брудний лабіринт бетонних стін.  Та краще вже воно, ніж ця небезпечна краса, сповнена незнайомих запахів і барв.

Світ ельфів уже не здавався таким привабливим і чарівним.   

Човен ткнувся носом у пологий берег.  

Гострі підсвічені вежі королівського палацу, розташованого на пагорбі, чітко виділялися на тлі чорного неба.  Вхід являв собою високу арку з величезним, у сріблястому сяйві, щитом на маківці.  

Таїс закинула голову. Метрів десять, не менше.   А що там на щиті? Птах, начебто. Сова або пугач...

Вимощена білим каменем доріжка виходила на просторий майданчик з фонтаном і широкими мармуровими сходами,  які     піднімалися до  арки. 

Біля фонтану вільно гуляли  троє коней.  Раз у раз один з них опускав голову і ліниво мацав дзюркотливу воду замшевими губами.

Чоловік і жінка стояли біля сходів і неквапливо про щось розмовляли.

Побачивши  незнайомку, вони перервали свою  бесіду,  поглянули на неї з цікавісттю.

– Це теж ельфи? – пошепки запитала Таїс у  Айвела.

– Так. Головні радники короля.

– І жінка?

– І жінка...

З обох  боків  сходинки потопали в заростях кущів, на яких росли, схожі на троянди, напівпрозорі  квіти. Вони  випромінювали густий, димний, і водночас солодкий, спокусливий запах, що  паморочив голову краще за будь-який хмільний напій.

Таїс дивилася,  відкривши рота.   

Краса неймовірна, інакше й не скажеш! 

З арочного входу, немов живе втілення всього цього: озера, троянд світла  і запаху, з'явилася  молода жінка.  Прекрасна жінка  в легкій сукні сріблясто-рожевого кольору.  З вузьким обличчям, великими очима і  яскравими  губами.

На дуже світлому волоссі, розпущеному по оголених плечах, виблискувала дорогоцінна діадема.

Жінка  повільно  спустилася до фонтану, пробігаючи задумливим, оцінювальним поглядом по обличчю і фігурі Таїс.

Ревнощі дряпнули серце. 

Таїс примружилася.   Потім труснула волоссям. Волосся – її гордість. Воно густе, сяюче, темно-русяве. 

Щоправда, Таїс рідко носила його розпущеним. Частіше заплітала косу або закручувала у вузол. А перед ким їй красуватися?  

До того ж їй здавалося, що ця густа копиця занадто важка для її тендітної шиї й тонкої спини.

–  Королева Мілета, –  Аівір шанобливо схилив голову.

Очі його захоплено заблищали.

Отже, Елвіла в палаці немає. Інакше  кохана не вибігла б назустріч.  

Айвел теж  церемонійно  поклонився.

Таїс просто зсунула плечима.  

Вона раніше не спілкувалася з королевами. Тому їй  було байдуже, що там належить робити  за правилами ельфійського етикету.

– Орвілая, – звернулася Мілета до жінки  біля  сходів, – зайди, будь ласка, до Тангіля. Він хоче про щось поговорити...

Та кивнула і з легкістю  побігла  сходами нагору. 

Ну чисто –  пустотливе дівчисько, а не статусна радниця короля.

У Таїс навіть на серці  потеплішало від цього видовища, але вона   знову негайно напружилася. 

– Хто ця дівчина? – спитала королева.  

– Її звати Таїс, –  шанобливо  відповів    Аівір, –  Таїс зі світу людей. 

– І  навіщо вона тут?

– Це – подарунок. Від нас. На річницю весілля.

Королева скупо посміхнулася і розсіяним жестом поправила браслет на зап'ясті.

– Подарунок? – верескнула  Таїс, – Який ще, до біса,  подарунок?

– А що тобі не влаштовує? –  промовив Аівір, – Житимеш у палаці, в розкоші. Робота не важка, ставлення – прекрасне... Про решту домовимося.

–  Не домовимося! Бабусю свою їй подаруй! –  гнівно і грубо крикнула Таїс, червоніючи, і метнулася зацькованим поглядом на всі боки.

Коні!

Підбігла  і одним махом схопилася на того, що стояв з краю: великого, шоколадного кольору, з яскраво-рудою гривою.

Звичний для неї трюк і  –  повна несподіванка для інших.

У селі, де жили родичі по матері, Таїс міцно подружилася з кіньми і навіки закохалася в них. 

Вона  навчилася гасати   по полях шаленим чвалом, тримаючись тільки за гриву,  навчилася з легкістю   застрибувати коню на спину.

Хто б знав, що це вміння їй так знадобиться!

Таїс вдарила ногами по кінських боках і поскакала геть   у бік густих дубових заростей.

Аівір щось крикнув    їй услід, та вона не почула. І чути не хотіла. Вільна! Нарешті, вільна!