10.1

Дійсно, останнім часом ельфи теж втратили частину своєї первісної могутності, і багатьом  хотілося б  її відновити. 

Саме через це Аівір затіяв інтриги проти брата,  бо  вважав, що той занадто м'який  і нерішучий. Такі риси не личать  могутньому   королю.

Насправді ж,  Аівіру  і без трона добре живеться. 

Просто давня слава ельфійського народу не дає спокою. І славу цю він хоче повернути.  

Айвел теж вважає, що  настав час для якихось змін, інакше  не   став би допомогати  братові. 

Занадто довго ельфи були замкнені в межах власних володінь. 

Магії,  яку Аівір позичив  у сусідів,  вистачило, щоб розкрити простір між світами. 

Порожня руна вказала, що обрана душа зараз перебуває серед людей, і позначила  приблизне місце.  

Усім добре відомо –  магія і люди практично несумісні. 

Але довелося працювати з тим, що є. 

Поєднавши в печері під Сніговою Пусткою решту рун,  обмежили  пошук маленькою кав'ярнею неподалік від центру провінційного містечка, на яке вказала порожня руна.  

Там   Айвел побачив двох дівчат.  Вони сиділи  за столиком одна навпроти одної.   

Аівір у цей час тримав коло замкнутим, щоб жодна краплина енергії не проникла за його краї й не досягла очей та вух хранительки Інвіги.  Це було досить важко, адже сам портал мав залишатися відкритим.

Тож Аівір не знав, куди саме вказала порожня руна. 

Айвел зупинив час і з'явився  у кав’ярні, не порушивши структури світу, не викликавши підозр.  

Решта – справа техніки. Затримати хазяйку,  скопіювати ключи, заманити Таїс у квартиру.

Найважчим  було зробити так, щоб дівчина сама увійшла. 

Обрану душу тягнути насильно не можна, інакше  виникнуть небажані наслідки.

Обрана душа – це  могутня енергія.  І невідомо що трапиться, якщо вона раптом вивільниться безконтрольно. 

Раніше за нею велося справжнє полювання. Адже позбавити противника сили навіть на певний час – означає отримати швидку перемогу в будь-якому протистоянні. 

Втратити магію на час або назавжди – залежить від носія.

Якщо це який-небудь заштатний чаклун, то, зрозуміло, магія до нього вже не повернеться. 

З ельфами, звісно, складніше. Є ритуали для відновлення сили.

Але Аівір розрахував, що навіть кількох місяців, а якщо пощастить – то й років, які старший брат проведе відлюдником без магії, йому вистачить, щоб зміцнити свою владу  і правити безроздільно.

Є кілька способів, але дістатися до самого серця магії, до потаємної її пульсації найпростіше через близькість. Витягнути, випити насухо в момент найвищої пристрасті... 

Душа все одно забере магію того, з ким перебуває поруч. Нехай й проти волі.  Це її прокляття. Звісно, якщо вірити тим решткам давніх легенд, які вдалося добути...

Саме тому  носійка   енергії  ховалася з життя в життя, намагаючись  бути непомітною. 

Багато разів її полонили, не дозволяючи народжуватися так, як вона сама бажала.

Та  якось, ввібравши магію могутнього чаклуна, вона розірвала кайдани і зникла. Її довго шукали,  але тільки й  сліди загули.

І, поступово, про неї майже забули. Так, була така душа, але куди поділася – хто його знає.

Пройшла чутка, що їй допомогли сховатися. 

І той, хто це зробив, залишив під мерзлою землею Снігової Пустки таке, що не можна знищити: руни, з якими душа пов'язана нерозривно.

А те, що відомо одному, може дізнатися ще хто-небудь. Особливо, якщо буде всіма силами до цього прагнути. 

Більше про  обрану душу Аівіру розповіла Мілета.  У нічних ельфів залишився переказ, що колись, кілька епох тому, душа народжувалася серед них. 

І Аівір  почав  шукати ще завзятіше.

Шукав довго, копітко. Відвідував різні племена й народи з дипломатичною, нібито, місією. Розпитував обережно, щоб не викликати підозр. Робив вигляд, що цікавиться старовинними переказами.

І ось так, по крихті, зібрав усе, що допомогло йому відшукати дорогу до Загубленого підземелля, де зберігалися руни. 

А ще – здобути достатньо знань, щоб відкрити його...